Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка
- Автор: Йокаи Мор
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Знання
- ISBN: 978-617-07-0507-5
- Переводчик: Юлия Бушко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка». Краткое содержание книги:
Подальше зізнання перенесли на наступний день.
Частина шоста
Falsum[53]
Цілий рік провів я на службі у капітана Бергмаєра у різних боях, пригодах і перепетіях. Я не заподіяв ані більше, ані менше шкоди, ніж інші з нашої команди, однак розповідати про це вважаю зайвим. Бо ж якщо людина, будучи солдатом, скоїть сім смертних гріхів, причому на ворожій землі, то вони ео ipso[54] перестають бути гріхами, а стають чеснотами. Тож усі грабежі, підпали, вбивства, в яких я брав участь, можуть викликати співчуття, замість справедливого осуду моїх діянь. Скажу тільки, що там, де ступала нога команди капітана Бергмаєра, ніхто більше не мав бажання з ними пересікатись.
За рік я і сам зненавидів своє заняття. Строк служби складав один рік, тому, коли прийшов час, я попросив капітана про лист-звільнення. Шкода йому було зі мною розлучатись, але почувши мої аргументи, він не став заперечувати.
Мене здолала туга за домом. Я дуже хотів побачити своїх старих. Вони жили в Андернасі, а ми неподалік розбили табір. Я десять років їх не бачив. Хотілось піти додому і залишитись там назавжди.
Грошей, скарбів, дорогоцінностей не міг їм віднести, бо ж як дідько дав, так все і забрав. Хоч я не можу принести їм золота чи срібла, на яких лежить прокляття, зате міцні руки, що затужили по чесній роботі, віднесу. Стану чинбарем, як батько, і приноситиму людям користь.
(— Та поміж тим ще зробиш декілька помилок, — втрутився солтис.
— Так точно! Але рівно стільки, скільки потрібно було для інаугурації в нове, благочестиве життя. Треба взяти до уваги, що бургомістр Андернаха і старшина цеху чинбарів — люди вельми скрупульозні щодо репутації майбутнього працівника. Позаяк дістати рекомендаційного листа від гайдамак було важко, довелось мені в документі, підписаному капітаном Бергмаєром, зі строком служби в один рік, біля одиниці домалювати нуль. Один невинний, непомітний, який нікому нічого поганого не зробить нуль, і то не перед одиничкою, а вже після неї. А якщо серйозно, то десять років служби у капітана Бергмаєра якраз дорівнюють всім моїм пригодам з гайдамаками та участі у диявольських учтах тамплієрів. Тож можете звинуватити мене у цій брехні.
— Не думаю, — сказав великий князь. — Якийсь там нуль, хто буде за це надривати горлянку?! Нуль = нічого. Йдемо далі.
— Ще один проступок ліквідовано! — бурмотів озлоблено солтис.)
Звільнені солдати подорожують пішки. Так набагато швидше, ніж на возі. Віз набагато важчий за людину. Людина застрягне в болоті лише двома ногами, а у воза чотири колеса. Та й дешевше так. З усіх збережень мені залишився один талер, коли я дістався Андернаху. Десять років я не був вдома. Так приємно було побачити вежі королівського палацу та руїни храму на горі. Скільки лазив я там у дитинстві, шукаючи яструбині гнізда та римські гроші. Шкода, що не скрутив собі в'язи.
Все тут було мені знайомим: млини, підйомні крани на набережній, плоти на ріці, довгі алеї для прогулянок. А ось і старі митники біля воріт Кобленца. Я їх упізнав, а вони мене ні. Тож спокійно пройшов через все місто, так і не почувши: «Побий мене грім! Це ж Х'юго!» Так сильно я змінився, обличчя потемніло, риси загрубіли.
Я ж навпаки добре все пам'ятав. Не потрібно було розпитувати, як пройти вузькими провулками до кварталу чинбарів, що на березі Рейну. Імена більшості господарів будинків були мені відомі.
Нарешті я побачив батьківську хату. Цей добрий і знайомий дім. Велика шовковиця все ще вигинається на вулицю. Сидячи на її гілках, я вчився декламувати «hic gallus cantans, in arbore sedens, pira poma comedens, kukuriku dicens»[55].
Хоча на цей раз замість «hic gallus cantans[56]» в дверях стояв охоронець-трабант, з усієї сили лупцюючи по барабану.
— Що тут коїться? — запитав я трабанта, котрого знав ще з дитинства.
— Тут, пане солдате, розпродаж.
— Який розпродаж?
— Розпродають майно старого чинбаря. Можете глянути — це безкоштовно.
— Чому ж ви розпродаєте майно старого?
— Щоб заробити грошей.
— Кому?
— Ну, всяким ієвусам, саддукеям та публіканам, котрим він боргував. Продають усе, навіть голубенят, що сьогодні вилупились, і все одно боргів не погасити.
— Коли я їх знав, він був добрим господарем і дружина в нього була бережлива, порядна жінка.
— Так і було, пане солдате, поки він не почав пити.
53
Брехня (лат.).
54
Само собою (лат.).
55
Півень співає, на дереві сидить, груші-яблука клює, ку-ку-рі-ку кричить (лат.).
56
Співаючий півень (лат.).