В країні дрімучих трав
- Автор: Брагин Владимир Григорьевич
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Дмитренко М.
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «В країні дрімучих трав». Краткое содержание книги:
— От бачите, бачите! — казав він. — Ось як треба будувати машину для польотів у повітрі! Це. бабка з двома парами крил: одна пара розташована трохи вище за другу. Кожна пара крил у бабок розвиває як підйомну, так і тягову силу. Ці крила не тільки підтримують, але й надають руху апаратові. Навіть слабкий рух довгих крил розвиває велику тягову силу. Цю дужу бабку називають “коромисло”.
Думчев відв’язав бабку. Вона миттю полетіла і зникла з очей.
— Що, хіба не чудова в польоті? Дивіться, от іще одна така сама на припоні. Передня лобова частина крил — тверда, а задня — гнучка. Отже, крило автоматично змінює кут зустрічі з потоком повітря залежно від того, куди спрямовує бабка свій політ: вгору, вниз, праворуч, ліворуч. Що, добра?
Думчев запитливо дивився на мене.
Я мовчав. Він по-своєму зрозумів моє мовчання.
— Здивовані? А зараз я покажу вам щось неперевершене. Бачите, ось друга бабка — з родини лібеллюла. Дивіться, як розпластані її широкі крила. Це дуже моторний і найбільш потужний літун, А розміри крил! Розміри!
Я прикинув: розмах крил був вдвоє більший за саму комаху. Але мене вразило її забарвлення.
І я сказав:
— Яке серйозне і добротне забарвлення! Задня пара крил має біля основи широку темно-коричневу смугу того ж таки кольору, що й тіло…
Думчев перебив мене:
— Дитина ви, чи що? Не на колір дивіться, а стежте за польотом. Бачите, вона відпочиває. Сидить, а до польоту готова. Вона тримає крила в горизонтальному положенні. Готова завжди… Сидить проти вітру! Отже, в політ! — крикнув Думчев.
Розв’язавши вузли канатів, він штовхнув бабку своєю шаблею — осиним жалом. Лібеллюла злетіла вгору. Це був не політ. Це була запаморочлива, але разом з тим граціозна гра в повітрі.
— А спритність, спритність яка! А потужність!.. Тепер дивіться! — вигукнув Думчев.
Справді, було чим захоплюватися. Бабка, переслідуючи якусь здобич, на мить перевернулася спиною донизу. Потім рвучко вирівнялася, зробила поворот, схопила здобич.
— Сергію Сергійовичу, — почав я, — все це цікаво, але…
Я хотів був розповісти про сучасну авіацію, про те, що людина здобула крила і стала володарем повітря, але Думчев не дав мені вимовити ані слова.
— Нехай же люди вчаться будувати свої літальні машини у бабок! — повчально закінчив він.
“Сьогодні-таки увечері, — подумав я, — треба буде розповісти про все, що здійснено в нашій країні за роки його відсутності… Про нашу велику революцію, про могутній і рух науки вперед, про казковий стрибок техніки… Треба зробити це обережно, поступово. Він буде приголомшений і вражений почутим. Адже багато з того, що він має намір принести в дарунок батьківщині, уже знайдено, відкрито, винайдено, вивчено…” Ми почали підніматися на пологий горб.
— Бачите? — спитав Думчев і зупинився на самісінькій вершині горба.
— Бачу. Два туманні півкола в повітрі. Ось вони висять в одному місці, а он в іншому місці два такі самі півкола. Дивне явище…
Думчев усміхнувся:
— Ці два півкола утворюють крила комахи, яка працює безвідказно, з певною швидкістю. Придивіться краще…
— Вони, ці мухи, не літають, а… — почав я.
— Продовжуйте, продовжуйте, — крикнув Думчев.
— Вони стоять у повітрі!
— Так, мухи висять у повітрі! Вони зупиняються в будь-якій точці повітряного
простору.
— Птахи літають… — почав був я.
— Що птахи! — махнув рукою Думчев. — Птахи тільки й уміють що літали, ширяти в небі і падати каменем вниз.
— Пікірувати, — підказав я, подумавши про пікіруючі бомбардувальники.
— Що? Пікірувати? Дивне слово… — сказав він, роздумуючи, й іронічно посміхнувся. — Вчитися в птахів! Чи не доведеться тоді занадто мудрувати? Навісити літальному апаратові хвіст… Придумати тягове обладнання…
— Пропелер, — підказав я. — Повітряний гвинт.
— Не розумію… Вся таємниця польоту — тільки в крилі. Крило! Тут і підйомна сила, і сила тяги, і керування. Цього навчить людину не птах, а бабка, бджола, муха! Вони виключають то одне, то друге крило — і раптом різкий стрибок убік, вгору, і вниз. А якщо треба, висять у повітрі. Чому ж ти, людино, не придивляєшся, не копіюєш механіку їхнього польоту?
Я не зводив очей з комах, які стояли в повітрі:
— Як їх називають?
— Сирфи, — відказав Думчев. — Личинки сирфів живляться попелицями. Для них я тут розвів колонію попелиць. В повітрі можуть стояти й метелики-бражники і багато інших комах…
Що ж, і зараз, як і раніше, Думчев показував мені те, що людям уже багато років відоме. Так, він хоче здивувати світ відкриттями, які давно вже зроблено. Вертольоти, що висять на місці… Реактивні літаки… Про це я досі не сказав ні слова, стримався, згадавши, як мимоволі я образив Думчева в розмові про цемент і коли назвав мешканців цієї країни “нижчими організмами”.
А хіба можна порівнювати комаху, яка стоїть у повітрі, з вертольотом? Між іншим… Вертоліт висить у повітрі, це так, але він висить зовсім інакше, ніж комаха. Гвинт вертольота крутиться в горизонтальній площині — і вертоліт висить. А комаха, стоячи в повітрі, вільно й легко махає крилами. Чи не починається туї шлях до несподіваних відкриттів? Так, можливо, Думчев у чомусь і має рацію?
І я не втримався, сказав:
— Літаки, створені людьми, літають зі швидкістю у вісімсот, тисячу і більше кілометрів на годину.
Думчев зупинився. Уважно подивився на мене і, мені здалося, зблід. За мить він посміхнувся і хитро примружився:
— А ви, голубе, виявляється, мрійник і містифікатор!.. “Літаки!” Гм… гм… Словечко непогане придумали. Гаразд, припустимо… А чи не вважаєте ви мене за дивака, який радить людям у всьому копіювати комах? Зрозумійте мене правильно! Коли я кажу: людино, вчись у мешканців Країни Дрімучих Трав, я розумію тільки одне: людино, вдумуйся, пізнавай, вивчай природу, трави! Нахились! Подивись на те, що ти топчеш ногами! Не будь зарозуміла! От швидкість ваших фантастичних літаків на годину… яка, ви сказали, в них швидкість?
— П’ятсот, сімсот, тисяча і більше кілометрів…
— Погано! Зробіть ласку, повчіться в джмеля, в мухи! — вигукнув Думчев. — Джміль пролітає за хвилину відстань у десять тисяч довжин свого тіла. Підрахуйте, скільки ж своїх довжин покриває за хвилину ваш літак?
Думчев вичікувально й хитрувато дивився на мене.
Я почав лічити в думці: прийняв довжину літака за десять метрів, і вийшло, що літак долає за хвилину свою довжину тисячу шістсот — дві тисячі раз. Феноменальне відставання від джмеля! Тоді я прийняв довжину літака за сто метрів, і при тій самій швидкості виявилося, що за хвилину літак подолає тільки сто шістдесят — двісті своїх довжин. А джміль — десять тисяч. Десять тисяч!
Звичайно, не можна порівнювати комаху і машину — світ живий і світ техніки. Річ ще й у тому, що дрібні і найдрібніші розміри комахи ставлять її у досить вигідні аеродинамічні умови. А якщо збільшити лінійні розміри тіла комахи, то вага її зросте в геометричній прогресії, інакше кажучи — просте збільшення комахи, скажімо, в десять або сто раз, нічого не дає, оскільки навантаження збільшиться в 103 або 1003 раз.
А Думчев казав:
— Комар, простий комар одним рухом — тільки одним рухом! — б’є всією шириною поверхні крила зверху вниз. Здається, просто. А чи побудувала людина літальний апарат з маховим крилом?
І знов я не знав, що відповісти.
— А чи навчилися люди в комах, — казав Думчев, — будувати такі апарати, щоб вони, як комаха, відкидали крилами потоки повітря в будь-якому напрямку та вміли підійматися на них під будь-яким кутом і з будь-якою швидкістю? Відповідайте: чи додумались ви до таких літаків?
І на це запитання я не знав, що відповісти. Промовчав.
І тоді тихо й просто Думчев сказав:
— Ні, не цей молодий пан розповість людям усе, що він тут бачив… О, якби я сам міг прийти до інженерів: дивіться — от креслення!.. Учора випадково я знайшов те, що, здається, допоможе поставити дослід…