Парфуми
- Автор: Зюскинд Патрик
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Переводчик: С. Фрідріх
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Парфуми». Краткое содержание книги:
Герой роману Жан-Батіст Гренуй відверта потвора, яку автор порівнює з кліщем: «…він був такий живучий, як витривала бактерія, і невибагливий, як кліщ, що сидить на дереві, існуючи завдяки одній крихітній краплині крові, яку здобув кілька років тому». І справді, він не тільки не мав особливого таланту, але — що значно гірше — не мав моральних засад, не мав совісті, не жалів нікого й не цінував чужого життя. Звичайно від такої людини усі намагаються триматися якнайдалі. Але що як він їм стає потрібним? Гренуй, не мавши власного запаху, тонко розпізнавав чужі і навіть умів їх компонувати, створюючи чудові парфуми без усяких рецептів. Це було справжнє мистецтво, яким він оволодів. Здавалося б, це прекрасно, бо людина, яка володіє мистецтвом, заслуговує на визнання. Проте не Гренуй. Ним керувала зовсім не любов до мистецтва і не любов до людей. Він ненавидів усіх і того ж часу жадав їхнього визнання. Створивши особливі парфуми, здатні викликати любов до нього, він насолоджувався запахом, якого насправді не мав. Але натовпу було все одно. Перед ними стояв чоловік, засуджений за численні вбивства молоденьких дівчат, запахи яких він вкрав. Він був справжнім монстром, уособленням зла, але вони шаленіли через любов до нього, не розрізняючи митця-злочинця і мистецтва, яке він уособлював…
Прибувши до Монпельє, він звелів негайно помістити Гренуя в підвал свого палацу і розіслав запрошення всім членам медичного факультету, ботанічного товариства, сільськогосподарської школи, хіміко-фізичного об'єднання, масонської ложі та інших вчених товариств, яких у місті було не менше десятка. А кількома днями пізніше — рівно через тиждень після того, як він розпрощався з гірською самотністю, — Гренуй опинився на помості величезної актової зали університету Монпельє, де його представили численній публіці як наукову сенсацію року.
У своїй доповіді Тайяд-Еспінасс охарактеризував його як живий доказ правильності теорії летального земляного флюїда. Поступово зриваючи з Гренуя лахміття, маркіз пояснював, як жахливо вплинув тлінний газ на тіло піддослідного: ось видно пухирі та рубці, як наслідок дії газу; а отут, на грудях, — величезна яскраво-червона газова карцинома; вся шкіра розтріскалася; чітко видно також флюїдальне викривлення скелета, про що свідчать клишоногість та горб. Внутрішні органи: селезінка, печінка, легені, жовчний міхур і травний тракт — тяжко пошкоджені газом, про що переконливо свідчить аналіз калу; проба стоїть у місці біля ніг демонстрованого суб'єкта, доступна кожному для споглядання. Узагальнюючи все це, можна сказати, що параліч вітальних сил, причиною якого є семирічне отруєння fluidum letale, так прогресував, що демонстрованого суб'єкта — в зовнішності якого вже помітні ознаки виродження — можна швидше віднести до істот, приречених до смерті.
А проте доповідач береться протягом восьми днів за допомогою своєї вентиляційної терапії в поєднанні з вітальною дієтою добитися видимих ознак цілковитого одужання. Присутніх запрошують зібратися через тиждень, аби переконатися у справедливості цього прогнозу, який ще раз підтвердить правильність теорії летального земляного флюїду.
Доповідь мала величезний успіх. Вчена публіка з ентузіазмом аплодувала доповідачеві, а потім поважно проходила повз поміст, на якому стояв Гренуй. Його вражаюча занедбаність, старі рубці та каліцтво справляли таке жахливе враження, що всі сприймали його як істоту напівживу і безнадійно пропащу, хоча сам він почував себе цілком здоровим і сильним. Дехто із вчених панів професійно його обмацували, обмірювали, зазирали в рот, відтягували повіки. Інші зверталися до нього, розпитували про печерне життя та про самопочуття в даний момент. Проте він чітко дотримувався даних маркізом указівок, відповідав на запитання тільки здавленим хрипом, безпомічно показуючи при цьому обома руками на горло, даючи тим зрозуміти, що й гортань уже вразив fluidum letale.
Коли демонстрація закінчилася, Тайяд-Еспінасс знову запакував його і відправив додому, в комору свого палацу. Там у присутності кількох вибраних докторів медичного факультету він помістив його в апарат для вентиляції вітальним повітрям — тобто в комірчину зі щільно припасованих одна до одної соснових дощок. Через височенний комин на даху комірчина провітрювалася очищеним від летального газу повітрям, а відпрацьоване повітря вилучалося крізь шкіряний вентиль у підлозі. Обслуговувалася уся ця споруда купкою слуг, які мали день і ніч піклуватися про те, щоб не зупинялися ані на мить прилаштовані до комина вентилятори. Отже, Гренуй постійно перебував під очисним потоком повітря, а крізь дверцята у стіні з годинним інтервалом йому подавали дієтичні страви, приготовлені з віддалених від землі продуктів: голубиний бульйон, паштет із жайворів, рагу з диких качок, консервовані фрукти з дерев, хліб з високорослих сортів пшениці, піренейське вино, молоко сарни і крем зі збитих яєць від курей, яких тримали на горищі замку.
П'ять днів тривав цей курс дезинфекції та ревіта-лізації. Після чого маркіз наказав зупинити вентилятор й перевів Гренуя у ванну кімнату, де його кілька годин вимочували в теплій дощовій воді і нарешті вимили з голови до п'ят милом з додатками горіхової олії, яке привезли з міста Потосі в Андах. Йому по-зрізали нігті на руках і ногах, почистили зуби тонким порошком з доломітового вапна, поголили, постригли і зачесали, а тоді волосся закучерявили та ще й припудрили. Запросили кравця, шевця, і Гренуй отримав пошиту для нього шовкову сорочку з білим жабо і білим рюшем на манжетах, шовкові панчохи, камзол, панталони, і голубий оксамитовий жилет, і гарні черевики з пряжками із чорної шкіри, правий з яких уміло маскував його понівечену ногу. Маркіз власноручно припудрив білим тальком рябе Гренуєве обличчя, трохи підмалював карміном губи та щоки і м'яким олівцем з липового вугілля надав бровам справді благородного вигину. Потім він побризкав на нього своїми особистими парфумами з досить простим запахом фіалки, відійшов кілька кроків назад і довго не міг підшукати слів, аби виразити своє захоплення.