Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)

За аналогічним сценарієм 21 травня 1943 року відбулося спалення села Кражино, здійснене 51 українським шуцбатальйоном. Напередодні партизанами загону «Перемога» у засідці, влаштованій прямо на околиці села, було вбито 27 вояків цього батальйону, переважно українців. Після цього партизани спокійно відійшли в ліс, не роблячи жодних спроб оборонити, вивести з собою чи, бодай, попередити населення про неминучу помсту окупантів. В результаті, під час «відплатної» акції, шуцмани спочатку розпочали штурм, вважаючи що перед ними партизанська база, а не виявивши опору, просто розстріляли 211 мирних жителів «за допомогу бандам»[158].

Методи ідеологічної обробки українських добровольців найкраще ілюструє наказ РФСС від 19 серпня 1942 року про створення шкіл для поліцаїв. У розділі «Політичне виховання» перераховані теми лекцій для шуцманів із короткими конспектами до них. Вони мають чотири основних спрямування: геополітичний нарис, що доводить «історичну місію» Німеччини, яка об’єднує Європу у «сім’ю народів», антисемітська пропаганда в такому ж «науковому» дискурсі, антирадянська пропаганда, левова частка якої складається з доведення єврейської природи більшовизму, та вихваляння досягнень націонал-соціалістичного режиму і фюрера особисто. Особливу увагу звернено на соціальні заходи Гітлера для забезпечення добробуту робітників і селян, зокрема на програми народного автомобіля та опіки над материнством. У 1943 році для заслужених шуцманів ввели, в якості нагороди, двотижневу поїздку до Німеччини, де ті могли наочно пересвідчитися у правильності нацистської політики і добробуті та розвиненості німецького народу. Жодної патріотичної лексики чи обіцянок світлого майбутнього для конкретних східноєвропейських народів чи груп населення немає.

Вояки шуцбатальйонів, за попереднім задумом, при вступі до частини повинні були підписувати контракт на службу протягом 1 року із складанням присяги Гітлеру. Контракти на рік служби підписали перші українські батальйони № 1 (згодом 41), 2 (згодом 42) та 201. Проте вже взимку 1941 року стало зрозуміло, що війна затягується, і тимчасові місцеві формування потрібні і надалі, тому воякам як існуючих батальйонів, так і новостворюваних з лютого 1942 було запропоновано контракти на два роки з випробувальним терміном у 4 тижні. А невдовзі і цей термін став недостатнім, тому 2 листопада 1942 року, згідно з розпорядженням командування «орпо», вояки шуцбатальйонів стали підписувати зобов’язання на несення служби протягом невизначеного часу, без будь-якого випробування (наказ № 705/42)[159].

Шуцмани, згідно наказу командування «орпо» № 49/42 від 30 липня 1942 року, за важкі правопорушення підлягали виключно судам СС і поліції на місцях (в центрах округ). При потребі, їх розшуком займалось СД і всі поліційні інстанції. Смертні вироки виконувались, як і у Вермахті, перед строєм. Винятком стали вироки, які були виконані до виходу наказу, або позасудові репресії, здійснювані поліції безпеки і СД, в тому числі і розстріл близько сорока офіцерів 115 і 118 батальйонів (буковинців і галичан) у Бабиному яру в травні 1942 року. Найважчими злочинами у листопаді 1942 року були визнані невиконання наказу, дезертирство, мародерство і звільнення арештованих. Легкі проступки, найпоширенішим з яких було запізнення з відпустки, карались, як і в армії, нарядами поза чергою або фізичними навантаженнями (біг в повній викладці). Іноді, за специфічні злочини, в якості покарання використовувалась відправка до концтабору. Наприклад, ув’язненням в концтаборі було покарано шуцмана Водної поліції міста Києва Миколу Корнієнка за хабарництво і використання службового становища для особистого збагачення[160].