Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-264-5
- Переводчик: Андрій Павлишин
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський». Краткое содержание книги:
_________________
Колись я знаходив вихід для своєї енергії в написанні листів, то була тоді єдина моя творчість.
З листа до Анджея Плешневича, 4 березня 1936
* * *
Мені потрібен товариш. Мені потрібна близькість спорідненої людини. Я прагну якоїсь запоруки внутрішнього світу, існування якого постулюю. Безугавно тільки тримати його на власній вірі, нести його всупереч усьому силою своєї перекірливості — то праця й мука Атласа. (…) Мені потрібен спільник для новаторських починань. Те, що для однієї людини є ризиком, неможливістю, поставленою догори ногами примхою, — відбите у чотирьох очах стає дійсністю. Світ наче чекав на ту спілку: досі замкнений, тісний, без подальших планів, він починає дозрівати барвами далечіні, лускати й відкриватися углиб. Мальовані проспекти поглиблюються та розступаються в реальні перспективи, стіна пропускає нас у раніше неосяжні виміри; фрески, мальовані на небосхилі, оживають, як у пантомімі.
З листа до Тадеуша Брези, 21 червня 1934
* * *
Ті листи, які мені вдалося знайти упродовж шістдесяти років, становлять не просто епістолярну колекцію, але передусім своєрідну автобіографію письменника, вони дають значний матеріал до його біографії, численні сліди якої затер час, а свідки переважно загинули. Властиво, увесь відомий нам сьогодні життєпис Бруно Шульца був реконструйований завдяки його листам, із уламків спогадів тих, хто його пережив, і нечисленних документів. Навіть такі елементарні дані, як дата народження письменника, подавалися у різних версіях, або супроводжувалися знаком запитання.
Єжи Фіцовський, зі Вступу до Книги листів
Переказую сердечні вітання.
Бруно Шульц
Дрогобич, 3 VIII 1937
Дорога Пані Ромо!
Хотів би Вам щиро подякувати за тих кілька днів, які ми провели разом. Боюся, що Ви були мною трохи розчаровані, а щодо мене, то я повернувся додому навдивовижу жвавий, зміцнілий та активний духовно. Це тривало цілий тиждень. Я багато за той час міркував, читав, нотував. Я перебував, так би мовити, в добрій формі. Щоб повного мірою відчувати себе добре, мені забракло тільки «самоствердження», якогось результату. Я також думав про Вас і про причини Вашої непродуктивності — істоти, так щедро й так всебічно обдарованої природою. Ви, однак, мусите напружити всі сили і змусити себе — до продуктивності. Для людей певного ґатунку життя без творчості — цілковито позбавлене чарівливості.
Я також застановляюся над моєю власною, такою тривалою непродуктивністю. Я виправдовую її та виправдовуюся сам, — хоча важко це мені пояснити. Я знайшов місце у листі Ріхарда Ваґнера[283], під яким я міг би підписатися (si parva cum magnis…). У листі йдеться: «Властиво впрягаюся в ярмо роботи — щоразу — з розпачем: коли я роблю це і коли я знову мушу вести життя, сповнене важкої праці та незліченних труднощів, коли я пірнаю у світ фантазії, щоб там знайти відшкодування за зречення на цьому світі — я вимагаю, щоб мені в цьому допомогли. Я не можу тоді жити, як собака, спати на соломі і пити прісний відвар: я мушу відчувати душевне піднесення, мушу звідусюди відчувати сповнення і заспокоєння, — якщо мені має вдатися та понадлюдськи важка справа творіння неіснуючого світу…»
Що стосується мене, то я хотів би мати in continuo — впродовж багатьох місяців вільний час для думання, читання, для внутрішньої роботи. Стільки бо речей слід переосмислити, стільки впорядкувати. Також украй погано врегульоване питання моєї духовної дієти. Я відчуваю голод на ідеї, книжки, нові інтелектуальні системи. І бодай би ті періоди депресії не поверталися — які мене паралізують! Може, слід було би полікуватися в якогось психіатра. Ці депресії дезорганізують мене, перешкоджаючи регулярній праці. На сім днів тижня у мене може зо шість отруєних нею.
Цілком можливо, що цими днями я приїду до Варшави. Пані Кістер (із «Roju»)[284] викликає мене у справі різних питань щодо моєї книжки. У такому разі я, звісно, насамперед прийду до Вас.
Чи їздили Ви до Казімежа? Чи бачили, може, Ліберверта?
Чи бачили Ви п. Штурма? Передавайте йому від мене сердечні вітання. Я давно збираюся йому написати, але мляво мені це йде. Занадто багато сумних спогадів пов'язано з його особою[285].
Тепер іще одна справа, з якою я до Вас звертаюся. Звернулися до мене батьки одного юнака, котрий був моїм учнем, а пізніше, під час навчання в Любляні, в Югославії, був заарештований за звинуваченням у підривній діяльності. Йдеться про залагодження у міністерстві зак. спр., де лежить клопотання сім'ї колишнього в'язня. Той юнак серйозно хворий на легені. У белградській в'язниці він уже помирав, але якимось дивом очуняв, і через 3½ роки був звільнений. Поліція, не чекаючи паспорту, по який він подався, доставила його на угорський кордон (мабуть, sekatura). В Угорщині як особу без документів його заарештували та утримують у т. зв. Шубгаус у Будапешті, поки він не одержить документів. Польське консульство в Белграді повідомило батьків, що паспорт воно переслало угорській поліції. Відтоді минуло кілька тижнів, упродовж яких не було жодних звісток від в'язня чи від пол. консульства в Будапешті, ані від поліції в Будапешті, попри кількаразові запити. Батьки написали клопотання до мін. зак. спр., щоб воно нагадало про справу пол. консульству в Будапешті. Жодної відповіді. Йшлося би про пришвидшення нагадування, оскільки звільнений в'язень хворий і перебуває там у найгірших умовах. Чи знаєте Ви когось, хто міг би звернутися до міністерства та підтримати клопотання батьків? Хлопця звуть Ізаак Фоєрберґ[286]. Прошу Вас повідомити, якби щось пощастило зробити.
283
Ріхард Ваґнер (1813—1883) — німецький композитор, поет і теоретик мистецтва, автор опер і музичних драм (у т. ч. Танґейзер, Лоенгрін, тетралогія Перстень Нібелунґа).
284
Див. примітку 23 в листах до Стефана Шумана. Мабуть, ішлося про розмови на тему Санаторію під клепсидрою (у електронній версії — прим. 42).
285
Йдеться про Юзефину Шелінську, колишню наречену Шульца, котрій Тадеуш Штурм де Штрем допоміг влаштуватися до ГСУ.
286
Ізаак Фоєрберґ (1911—1970), за якого клопотав Шульц, прохаючи йому допомогти, був урятований, пережив війну і під іменем Іґнація Кшеменя працював на польській дипломатичній службі. Помер у Варшаві.