Українська дивізія «Галичина»
- Автор: Гайке Вольф Дітріх
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Братствo кол. Вояків 1-ої УД УНА
- Переводчик: Роман Колісник
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська дивізія «Галичина»». Краткое содержание книги:
З відступом фронту, частини постачання 1-ої армії переміщено в район Жіліни. Вся місцевість забита обозами. Єдиний шлях із сходу на захід перетворився у безконечну змію возів, яка повзла без упину вдень і вночі. Очевидно, що при наявності такої кількости війська дії партизанів зовсім притихли. Тому для Дивізії призначено додаткові терени для охорони, що поширилися на південь в долину Нітри і збільшилися майже вдвоє.
В кінці грудня 1944 року Дивізія одержала наказ вислати на фронт до Південної Словаччини одну бойову групу для відбиття пролому Червоної Армії в районі Банської Штявниці. Бойова група в складі 29-го полку і допоміжних частин без жадних труднощів зформувалася і від'їхала на фронт автомашинами. Про всякий випадок друга бойова група (30-ий полк) перебувала у маршовій готовості. Бойова група 29-го полку, під командою підполковника Дерна (Deern), виконала усі на неї покладені завдання. Вона відзначилася в боях з Червоною Армією як в наступі, так і в обороні, і дістала визнання від усіх командирів, які з нею мали діло. Особливо відзначилася її артилерія. Деякі вояки групи - українці і німці - одержали нагороди за хоробрість. У січні бойова група повернулася назад до Дивізії.
Тим часом фронт, як із півдня, так із сходу, посувався щораз більше вглиб Словаччини. Штаб 1-ої танкової армії плянував перенестися до Великої Битчі, що лежала в районі Дивізії. Це спричинило нові труднощі з приміщенням для війська. Завдання, які досі виконувала Дивізія - охорона свого великого району і боротьба з партизанами, стали неактуальними. З ходу подій видно, що перед Дивізією стояли дві можливості: фронт або переміщення. На випадок введення Дивізії у фронтові бої, штаб мав готові пляни, розроблені до найменших деталів. Тепер командування враховувало можливість переміщення Дивізії в новий район пішим маршем і робило усі потрібні приготування. Для транспорту всього запасу зброї, устаткування, обмундирування, амуніції і харчів потрібно ще близько 400 додаткових коней. Цих додаткових коней і возів потрібно не так для самої Дивізії, яка повністю боєздатна і оперативна, як для переміщення запасного полку, який був маломобільний у перемаршах. На випадок перемаршу виготовлено докладний календарний плян. До фронтових боїв Дивізія готова, але при введенні її в бої треба брати до уваги обставини. Тепер треба добре подумати, чи варто таку цінну бойову одиницю як модерну піхотну дивізію кидати без вагань у ризиковану гру.
Наприкінці треба ще згадати, що Дивізія прийшла з допомогою українським втікачам на Словаччині. За допомогою дивізійного транспорту й вояцтва проведено евакуацію українських родин з прифронтової смуги. Таким чином, хоч скромно, українські вояки безпосередньо допомогли своїм земляками у їхньому важкому становищі.
Переміщення у Штірію
У половині січня 1945 року Дивізія підготовлювалася до переміщення або до фронтових боїв. Для неї існували тільки ці дві можливості.
21 січня 1945 року прийшов наказ про переміщення: «Українська Дивізія переміщується негайно, у пішому марші, у Штірію. Там вона має за якнайшвидший час закінчити переформування і навчання та осягнути бойову готовість. Докладний район розташування буде вказаний на місці вищим фюрером СС і поліції у Любляні. Під час навчання Дивізія приступить до поборювання численних партизанських загонів у своєму районі. Запасний полк залишається підпорядкований Дивізії і разом з нею переміщується пішим маршем. Залізничого транспорту для посадки Дивізії в ешельони нема. Дивізія буде аж до часу вступлення її у фронтові бої під місцевою командою тилу». У додатковому наказі німецький командувач Словаччини заборонив Дивізії маршувати по головному битому шляху Братіслава - Жіліна, який призначено виключно для пересування і постачання фронтових військ. До нового місця призначення маршрут Дивізії становив понад 500 кілометрів. Він проходив крізь гірські масиви, засніжені бічні шляхи, подекуди ще навіть непрочищені.
Хоч командування Дивізії було приготоване на переміщення, проте вибраний для неї район дещо його здивував. Дивізія була готова до маршу. Тепер треба було заздалегідь приготований плян провести в життя і маршувати.
Для маршу Дивізія потребувала ще близько 400 коней, бо деякі хворі та непридатні коні треба було залишити в Жіліні. Крім цього, потрібно додаткових коней і возів для перевозу запасів обмундирування, харчів й амуніції, як також урухомлення запасного полку. За обрахунком штабу потрібно яких 800-900 коней і близько 100 возів.
Від німецького командувача Словаччини Дивізія одержала дозвіл на реквізицію потрібних коней і возів. Також до реквізиції штаб Дивізії був приготований, включно з готовими наказами, які треба було тільки розіслати до окремих командирів. Заготівля коней і возів не мусіла відбуватися як конфіскація, а тільки як найом на основі видаваних посвідок з поданням оцінки вартости коня або возу. Таким чином, командувач Словаччини мав підставу, за якою він зможе заплатити за найом коней і возів, або якщо не буде можна їх віддати, тоді він заплатить за них їхню вартість.