Українська дивізія «Галичина»
- Автор: Гайке Вольф Дітріх
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Братствo кол. Вояків 1-ої УД УНА
- Переводчик: Роман Колісник
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська дивізія «Галичина»». Краткое содержание книги:
В кінці лютого Дивізія увійшла у свій район розташування. 28 лютого 1945 року офіційно закінчено марш окремим наказом. Дивізія розташувалася по обох боках колишнього кордону поміж Австрією та Юґославією, переважно по юґославському боці, на території заселеній словенцями (дивись схему ч. 12). [31]
Дивізія пройшла пішим маршем сотні кілометрів. Вона поборола маршові перешкоди й виявила себе як слід. Вояки увійшли в марш добре. Проте, через важкопрохідну місцевість та зимові умови, Дивізія зазнала досить високих втрат у конях. Маршова дисципліна була бездоганна. Також розтягнений марш проходив гаразд. Упродовж маршу частини швидко й вправно займали свої квартири та залишали їх також швидко для дальшого маршу. Відносини з населенням були назагал добрі. До штабу Дивізії прийшла тільки одна скарга, що в одній молочарні вкрадено більшу кількість масла. Проведене слідство не виявило винних у Дивізії. Можливо, що інша сторона вкрала масло або крадіжка просто була вигадана.
Дивізія у Штірії
Після влаштування частин Дивізії на нових квартирах, почалися труднощі з адміністрацією. Цивільні урядовці, з одного боку, жили в тіні свого надто стурбованого ґавляйтера, а з другого, - як переважно колишні урядовці Австрії, - були дуже вразливі. Тому Дивізія наказувала своїм командирам тісно співпрацювати з цивільними установами, а проте, в околиці Дойч-Ляндсберґу виникли такі непорозуміння, що аж сам ґавляйтер втрутився у спір і став по боці Дивізії.
На жаль, деякі сотні самовільно почали реквізувати від цивільного населення харчі для поповнення зменшених порцій, встановлених для війська на території Німеччини. Такі заходи зовсім не були обґрунтовані, бо Дивізія одержувала більший харчовий приділ, ніж цивільне населення чи німецькі військові залоги; вона вивезла з Словаччини деякі запаси і ними доповнювала видавані порції, а крім цього, вона внесла заяву на одержування харчових норм для фронтових частин, і тому, що вона перебувала в боях з партизанами, такий приділ одержала.
Області Штірія (Steiermark) і Карінтія (Kдrnten) були поділені на охоронні зони, й одну таку зону також приділено Дивізії. На півдні Дивізія сусідувала з зоною поліції, під командою одного поліційного полковника, на південному сході - з зоною вермахту, а на півночі і заході не було жадних охоронних відділів.
Як на Словаччині, так і в Штірії ввесь район Дивізії поділено на охоронні ділянки, в яких поодинокі підрозділи відповідали за втримання спокою, охорону важливих об'єктів та поборювання партизанів. Найстарший командир був автоматично місцевим комендантом і йому підлягали всі в його ділянці розміщені дивізійні та чужі відділи.
Відносини між українцями і словенцями були від самого початку добрі. Як на Словаччині, так і тут між ними процвітала торгівля. Майже не існували проступки проти цивільного населення. Якщо якісь були, то під час бойових дій з партизанами, коли часто важко розрізнити винних від невинних з-поміж цивільного населення. Як на Словаччині, так і тут деякі німецькі частини хотіли приписати свої проступки Дивізії лише тому, що це було українське, а не німецьке, з'єднання.
На терені Дивізії діяли два роди партизанів: одні, яких було більше, - це комуністичні партизани з табору маршала Тіто, другі - «четники». Тітовські партизани постійно були в русі. Вони одержували постачання з літаків, і тому збиралися в неприступних горах у силі 20-30 000 чоловік, а часами навіть більше. Не зважаючи на свою численність, вони не мали ані достатньої зброї, ані не виявляли великого бажання вести бої. При своїй силі вони повинні були мати значно кращі успіхи. А проте, з їх силою таки треба було рахуватися.
Зате четники, хоч чисельно менші, були добре організовані. Ці загони діяли в районі на схід від Марібору. Вони добре озброєні, усі обмундировані й дисципліновані. У своєму районі вони не допускали ані тітовців, ані німців. Поза тим вони ставилися до німців льояльно. У їхньому терені панував лад і спокій.
У частині Штірії, на південь від річки Драви, яка перед війною належала до Юґославії, не було організованої Націонал-соціялістичної німецької робітничої партії. Її функції виконувала організація «Гайматсбунд» (Heimatsbund - Вітчизняний союз), побудована на зразок гітлерівської партії. Її очолював д-р Штайндль (Steindl), який підлягав ґавляйтерові Уіберрайтерові в Ґрацу. Розумна людина Штайндль мав деяких добрих окружних фюрерів, серед яких зокрема близько до Дивізії був керівник «Гайматсбунду» з округи Марібор. Як в Націонал-соціялістичній партії, так і в «Гайматсбунді», крім ідеалістично наставлених людей, опинилися також різні поплентачі й поганий елемент.
[31] Словенія, що до неї було переміщено Українську Дивізію, населена південно-слов'янським народом - словенцями, входила до 1918 р. до складу Австро-Угорської монархії (вона охоплювала коронні краї - всю Істрію й частини Карінтії та Штірії). Після розпаду Австро-Угорщини Словенія входила до складу Юґославії. У квітні 1941 року, після капітуляції Юґославії, більшу частину Словенії окупували італійці, меншу - німці; 1943 року всю Словенію зайняли німці й включили її безпосередньо до райху. Ця частина Словенії, до якої була переміщена Українська Дивізія, входила до складу "ґав" Штірія.
Під час німецької та італійської окупацій юґославський полковник Дража Міхайлович, прихильник монархії, організував з групою офіцерів партизанський рух, так званий четників. Юґославський еміґраційний уряд короля Петра в Лондоні підвищив Міхайловича до ранґи генерала та призначив його міністром оборони. З вибухом німецько-совєтськоі війни на території Юґославії почали зростати партизани-комуністи під проводом Тіто (Йосип Броз), пізніше маршал. Спочатку вони мали тимчасову домовленість з четниками, але згодом між цими двома групами виникли явні розходження і збройні сутички. Врешті англійці, які допомагали цим рухам, визнали тільки партизанів Тіто, а четники пішли на співпрацю з німцями й у деяких діях брали участь по німецькому боці у боротьбі проти партизанів Тіто.