Українська дивізія «Галичина»
- Автор: Гайке Вольф Дітріх
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Братствo кол. Вояків 1-ої УД УНА
- Переводчик: Роман Колісник
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська дивізія «Галичина»». Краткое содержание книги:
Попри все, життя на Словаччині мало свої милі та приємні переживання. Природа обдарувала Словаччину чудовою красою. Район розташування Дивізії охоплював долину річок Вагу, Кісуци, Турчі, з чепурними селами, гарними містами, курортами, руїнами старовинних замків; поміж долинами простягаються високі й мальовничі масиви гір Татра, Фатра та інші. Тут природа однаково чарівна в кожній порі року. До того приязне і завжди готове допомогти словацьке населення прихильно ставилося до вояків Дивізії. У поодиноких господарствах вояки Дивізії провели не одну приємну хвилину за келихом доброго угорського чи словацького вина й при звуках жвавої музики.
До кінця 1944 року майже не було видно слідів війни. В крамницях можна було все купити; в готелях і ресторанах - дістати все з'їсти і випити. Звичайно, нічне затемнення, часті протиповітряні тривоги і гук ворожих бомбовозів, що летіли бомбардувати важку промисловість на Сілезії, нагадували про воєнні часи. Тут і там падала бомба, не спричиняючи великої шкоди.
В наслідок зимового наступу 1944-45 років Червона Армія підсунулася під словацькі кордони як із сходу, так і з півдня - з Угорщини. На сході її стримувала німецька 1-ша танкова армія, а на півдні 6-та армія. З 1-ою танковою армією Дивізія підтримувала безпосередній зв'язок через зв'язкового старшину. Звідти командування Дивізії одержувало інформації про фронтове положення, яке передавало далі до німецького командувача у Братіславі, який зі свого боку підтримував зв'язок із 6-ою армією й інформував Дивізію про становище на півдні.
Вздовж долини Кісуца-Ваг, від міста Чадці через Жіліну до Братіслави, німці приступили до розбудови оперативних оборонних позицій. Усіма роботами керували спеціяльні штаби вермахту, які докладно досліджували місцевість і проводили плянування. В розбудові оборонних ліній брали участь фронтові й запасні військові частини, співпрацювали партійні установи і цивільні адміністративні власті. На відтинку Дивізії - сама Дивізія допомагала в розбудові мостового причілка біля Жіліни і давала вози й робочу силу. Крім цього, на наказ німецького командувача в Братіславі, розбудовувалися допоміжні оборонні позиції, на яких 10 кілометрів далі на схід, у північному продовженні «лінії Нітра», в долині річки Турчі. Ці позиції проходили від Св. Мартіна, через Врутки і далі на північ.
Роботи проходили з великим поспіхом, щоб якнайшвидше забльокувати долину річки Вагу із сходу і річки Нітри із півдня і цим усунути будь-яку загрозу флянгового оточення фронту в Польщі. У цих роботах відзначився 31-ий піхотний полк, розташований у Св. Мартіні, і курінь саперів. 31-ий полк дуже швидко укріпив долину річки Турчі фронтом на схід з центром оборонних позицій, звернених на південь. Сапери розбудували у більших і менших долинах різного роду застави, головне протитанкові. Крім цього, вони мінували поля, бльокували річки і переїзди, на комунікаційних шляхах приготовлювали до висадження в повітря мости і тунелі. Саперний курінь також відбудував у Врутках міст, який був висаджений у повітря перед приходом Дивізії на Словаччину. Очевидно, що всі ці роботи виконувано поза нормальною службою охорони та забезпечення.
Тим часом Червона Армія посилила свої атаки проти 1-ої і 6-ої армій із сходу й півдня. 1-ша танкова армія відступала поступово на захід на визначені позиції. На словацько-угорському пограниччі ворогові вдалося прорвати фронт. Ворожі частини з неймовірною швидкістю блискавично підійшли аж під Банську Штявницю. Це був грізний сиґнал для Дивізії і тому вона приготовлялася до боїв як всієї одиниці, так і поодиноких бойових груп.
Кожна бойова група складалася з одного піхотного полку, підсиленого артилерією, саперами, винищувально-протитанковою зброєю та відділами зв'язку й постачання. Опрацьовувався докладний плян для формування та осягнення бойової готовости таких груп. Дивізія передбачала утворення трьох бойових груп, одної з кожного полку. Перша бойова група була готова до вимаршу на протязі 24 годин. Для швидкого перекидання, Дивізія організувала потрібну автоколону. Ці заходи, які Дивізія зробила з власної ініціятиви, без наказу вищого командування, вона зголосила німецькому командувачеві в Братіславі та арміям на фронті.