Нестерпна легкість буття
- Автор: Кундера Милан
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Воліна Пасічна
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Нестерпна легкість буття». Краткое содержание книги:
Друга функція — залякування. Вони дають нам зрозуміти, що тримають нас у руках, і хочуть заставити нас боятися. Саме цього добивався ваш плішивий.
Третя функція полягає в тому, що вони намагаються створювати ситуації, які б нас скомпрометували. Сьогодні вже ніхто не намагається звинувачувати нас в антидержавних підступах, бо завдяки цьому ми б завоювали ще більшу симпатію. Скоріше вони намагатимуться знайти в нас у кишені гашиш або намагатимуться довести нам, що ми зґвалтували дванадцятирічну дівчинку.
Якусь дівчинку завжди знайдуть, яка це посвідчить.
Тереза знову згадала про інженера. Чому він так ніколи більше й не прийшов?
Посланник вів далі:
— Вони намагаються заманити людей у пастку, щоб потім примусити працювати на себе і з їхньою допомогою наставляти пастки на інших людей, поступово зробивши з цілого народу єдину організацію донощиків.
Тереза вже не мала сумніву: інженера до неї підіслала поліція. А ким був той дивний хлопець, що напився в корчмі навпроти й освідчувався їй у коханні? Плішивий сексот напався на неї через нього, а інженер заступився. Всі троє грали свої ролі за підготовленим заздалегідь сценарієм, метою якого було прихилити до неї чоловіка, котрий мав звести її.
Як же це їй одразу не спало на думку? Адже та квартира була якась дивна і зовсім не пасувала тому чоловікові! Чого б цей елегантно вдягнений інженер мешкав у такій убогій квартирі? І чи був він узагалі інженером? Бо як це можливо, щоб інженер о другій годині дня вже був вільний від роботи? І хіба читав би інженер Софокла? Ні, ця бібліотека зовсім не інженерова! Це приміщення скоріше скидалося на конфісковану квартиру якогось арештованого інтелектуала. Коли їй було десять років і заарештували її батька, так само конфіскували їхню квартиру з усією бібліотекою. І хто знає, як потім використовували цю квартиру.
Тепер їй стало ясно, чому він більше ні разу не прийшов. Він виконав своє завдання. Яке? П’яний сексот мимоволі виказав його, коли крикнув їй: «Не забувайте: проституція нині у нас заборонена!» Цей удаваний інженер посвідчить, що вона переспала з ним і вимагала від нього гроші! Вони погрожуватимуть їй скандалом, вимагаючи, щоб вона доносила на людей, які п’ють біля її стойки!
— Не турбуйтесь, у вашій історії нема нічого небезпечного, — заспокоював її посланник.
— Може, й так, — сказала вона здавленим голосом, виходячи з Кареніним на нічні вулиці Праги.
Люди здебільшого тікають від своїх страждань у майбутнє. На дорозі часу вони проводять уявну риску, за якою їхні нинішні страждання припиняться. Але Тереза такої риски перед собою не бачить. Утішити її може лише погляд назад. Знову була неділя. Вони сіли в машину й поїхали далеко за Прагу.
Томаш був за кермом, Тереза поруч із ним, а Каренін час від часу із заднього сидіння нахилявся до них і лизав їм вуха. Через дві години вони доїхали до маленького курортного містечка, де років шість тому разом провели кілька днів. Хотіли там заночувати.
Вони зупинили машину на площі й вийшли. Нічого не змінилося. Навпроти був готель, у якому вони колись жили, і стара липа стояла перед ним. Ліворуч від готелю тяглася стара дерев’яна колонада, в кінці якої з мармурової чаші било струменем джерело, до якого, як і минулого разу, схилялися люди з кухликами в руках.
Томаш знову показав на готель. Щось усе-таки змінилось. Колись він називався «Гранд», тепер на ньому був напис «Байкал». Вони подивились на табличку на розі будинку: Московська площа. Потім пройшлися всіма знайомими вулицями (Каренін ішов за ними сам, без повідка), знайомлячись із їхніми новими назвами: Сталінградська вулиця, Ленінградська вулиця, Ростовська вулиця, Новосибірська вулиця, Київська вулиця, Одеська вулиця, був там санаторій «Чайковський», санаторій «Толстой», санаторій «Римський-Корсаков»; були там і готель «Суворов», і кінотеатр «Горький» і кафе «Пушкін». Всі назви були запозичені з російської географії і з російської історії.
Тереза пригадала перший день вторгнення. Люди у всіх містах знімали таблички з назвами вулиць, а з шляхів забирали дороговкази, на яких були написані назви міст. Країна за одну ніч стала безіменною. Протягом семи днів російська армія блукала по місцевості, не знаючи, де вона є. Офіцери шукали будинки редакцій, телебачення, радіо, щоб захопити їх, але не могли знайти. Вони розпитували у людей, але перехожі тільки знизували плечима або вказували неправильні адреси й неправильні напрямки.
Минули роки, і раптом починаєш розуміти, що ця анонімність була небезпечною для країни. Вулиці й будинки вже не повернулися до своїх колишніх назв. І так один чеський курорт раптом став якоюсь малою ілюзорною Росією, і минуле, яке Тереза приїхала шукати сюди, виявилося конфіскованим, їм стало гидко лишатися там на ніч.