Нестерпна легкість буття
- Автор: Кундера Милан
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Воліна Пасічна
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Нестерпна легкість буття». Краткое содержание книги:
Потім вона відчула на плечі руку. Інженер узяв у неї книжку, мовчки поклав на полицю і повів її до тахти.
Їй знову пригадалась фраза, яку вона сказала катові з Петршіна. Тепер вона вимовила її вголос:
— Але це не моє бажання!
Вона вірила, що ця чудодійна формула вмить змінить ситуацію, проте в цій кімнаті слова втратили магічну силу. Мені навіть здається, що вони спонукали чоловіка до більшої рішучості: притиснувши Терезу до себе, поклав руку їй на груди.
Дивна річ: від цього дотику вона враз перестала тривожитись. Цим дотиком інженер указав на її тіло, і вона усвідомила, що йдеться зовсім не про неї (не про її душу), але виключно про її тіло. Про тіло, яке зрадило її і яке вона вигнала у світ поміж інші тіла.
Він розстебнув їй ґудзики на блузці й дав зрозуміти, щоб решту вона розстебнула сама. Але вона не виконала його вказівки. Вона вигнала своє тіло у світ, але не хотіла нести за нього відповідальність. Вона не чинила опору, але й не допомагала йому. Душа в такий спосіб хотіла показати, що, хоч вона й не згодна з тим, що відбувається, але вирішила лишатись нейтральною.
Він роздягав її, і вона при тому була майже непорушна. Коли він її поцілував, її губи не відповіли на доторк його губів. Але невдовзі вона зненацька відчула, що лоно її зволожилось, і вона злякалась.
Збудження, яке вона відчувала, було тим сильніше, що виникло всупереч її бажанню. Душа її таємно погодилася з усім, що відбувалось, але знала й те, що це велике збудження триватиме лише в тому випадку, якщо її згода не була висловлена. Коли б вона вголос сказала своє «так», коли б захотіла добровільно брати участь у любовній грі, збудження ослабло б. Адже душу збуджувало саме те, що тіло діє всупереч її бажанню, зраджує її, і вона спостерігає те зрадництво ніби збоку.
Потім він стягнув з неї трусики, і Тереза лишилася зовсім гола. Душа бачила голе тіло в обіймах чужого чоловіка, і це здавалося їй таким невірогідним, як коли б вона зблизька роздивлялася планету Марс. В освітленні невірогідності тіло її вперше втратило для неї свою банальність; душа вперше дивилась на нього зачаровано; на передній план виступила вся його особливість, неповторність, незрівнянність. Воно вже не було звичайним серед інших тіл (яким вона бачила його досі), а найнезвичайнішим. Душа не могла відірвати погляд від родимки, круглої, коричневої плямки, що була якраз над волосяним покривом лона; ця плямка здавалася їй печаттю, яку вона сама (душа) поставила на тіло, і по-блюзнірському близько від цієї святої печаті тепер рухався чужий член.
А потім, глянувши на інженерове обличчя, Тереза усвідомила, що вона ніколи не давала згоди на те, щоб тіло, на якому її душа поставила свій знак, опинилося в обіймах когось, кого вона не знає і не хоче знати. Її охопила запаморочлива ненависть. Вона зібрала слини в роті, аби плюнути в обличчя тому чужому чоловікові. Але він спостерігав за нею з такою ж нетерплячою цікавістю, як вона за ним; він помітив її лють, і рухи його прискорилися. Тереза відчувала, як до неї здаля підступає блаженство, почала кричати: «ні, ні, ні»; вона опиралась йому, боронилася, тож затримувана насолода довго розливалася в її тілі, не знаходячи для себе виходу; вона ширилася в неї, наче морфій, упорскнутий у вену. Тереза борсалася в його обіймах, била навколо себе руками і плювала йому в обличчя.
Унітази в сучасних ванних піднімаються від підлоги, немов білі квіти водяної лілії. Архітектори роблять усе можливе, щоб тіло забуло про свою нікчемність, і людина не знала, що відбувається з покидьками її утроби, коли над ними зашумить вода, рвучко спущена з резервуара. Каналізаційні труби, хоч і протягують свої щупальці до наших квартир, старанно приховані від наших очей, і ми нічогісінько не знаємо про невидиму Венецію екскрементів, над якою споруджено наші ванни, спальні, танцювальні зали і парламенти.
Убиральня старого околичного будинку в празькому робітничому кварталі була не така лицемірна; підлога в ній була викладена сірими кахлями, і унітаз здавався на їхньому тлі якимось широким і жалюгідно вбогим. Він не був подібний своєї формою до квітки водяної лілії, а здавався тим, чим був: розширеним кінцем труби. На ньому не було навіть дерев’яного сидіння, і Терезі довелося сісти на холодну емальовану жерсть.