Війна з багатоликим звіром
- Автор: Парал Владімір
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", № 8-10
- Переводчик: Олексій Зарицький
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Війна з багатоликим звіром». Краткое содержание книги:
Над містом Усті у східній Чехії зависла руда хмара, утворена з промислових відходів, диму заводських труб, випарів забруднених річок тощо. Діти й люди похилого віку були евакуйовані з екологічно небезпечної зони в гори, де збереглося чисте повітря. Решта жителів міста піднімаються на боротьбу з рудим смогом, намагаються подолати екологічну кризу. Головні дійові особи (три подружні пари — Рогани, Бімоні й Трнки, 18-річний син Роганів Міхал та подруга Трикової Ріта) під час рудої навали змушені переселитися в одну спільну квартиру. Аморфна хмара смогу згодом обертається на чудовиськ, триметрових монстрів, які починають нападати на людей…
Голова колективу Станіслав Бімонь, одягнений як для врочистої церемонії в чорний костюм та білосніжну сорочку з сріблястою краваткою, підвівся, щоб виголосити тост.
— Я щиро радий, що всі ми знову зібралися разом, окрім, хіба… Ріти Недомової. Хіба вона не прийде, аби зустріти Новий рік?..
— У неї тепер є цікавіші розваги, — пробурчав Тібор.
— Бажаю всім вам гарно розважитись, але конче прошу дотримувати правил ТСЗ — сьогодні, як і завжди — аби незабаром можна було відмінити його, — підсумував Бімонь і ввімкнув телевізор.
Виступали зірки чеського телебачення. Тібор Трнка взявся до бутербродів, а з’ївши чотири, вигукнув:
— То це я маю цілий вечір дивитися у цей ідіотський ящик?
— Тіборе, прошу тебе!.. — збентежилася Тіна.
Вечірка зовсім не клеїлась. Станіслав старанно танцював з поплямованою Леоною, в якої на паркеті чомусь роз’їжджались ноги, а Павла тихо мучилася з Едою, який вихилявся дужче, ніж передбачало найнесамовитіше диско. Тіборові не хотілось танцювати з дружиною. Він доїв бутерброди, запивши вином просто з пляшки, й запалив сигарету.
— У нас ТСЗ, і курити не можна, — нагадав йому Станіслав.
— Сьогодні Новий рік, іди до дідька, — відрубав Тібор.
Залишивши Леону біля стіни, Станіслав поволі підійшов до порушника.
— Загаси або вийди звідси.
Тібор рвучко підвівся, ніби збирався битись із кремезним Станіславом, однак шансів у нього не було, і він пішов розлючений. Тіна намагалась повернути його, але Тібор грубо відштовхнув дружину:
— Сиди собі з цими йолопами — ти така ж, як і вони!
Тіна розплакалась.
У тих, хто зловживав їжею та алкоголем, бура недуга швидко ускладнювалась, і незараженим людям було важко за ними доглядати.
Еда жер майонез просто жменями.
Міхал уперто танцював з Тіною. Молода жінка поривалася додому, однак він її не відпускав.
— Мені треба йти! — схлипувала Тіна.
— Не ходи, — благав її Міхал, — Тібор може скривдити тебе. Адже він уже став мало не звіром…
Однак Тібор Трнка незабаром з’явився знову, а з ним Ріта Недомова з компанією: опецькуватим одноруким сторожем ПЧХП Польдою Штрунцом у зім’ятій темно-синій формі і Мією Робовою, коханкою Тібора. Всі троє густо обросли бурим звіром. Голосно волаючи, вони накинулись на їжу й напої.
Як загіпнотизована, дивилася Тіна на струнку Мію, вдягнену в облягаючий костюм з блискучої чорної шкіри. Ця ледачкувата красуня здатна лише на жорстокість, думала Тіна. Коли я прийшла до неї в магазин шкіргалантереї на Ритіржській вулиці просити, щоб повернула мені Тібора, вона слухала мене, підперши голову рукою й заплющивши очі, ніби спала. У відчаї я схопила її за лікоть, і тоді Мія ножицями штрикнула мене в руку, не розплющивши очей. А коли знову подивилася на мене, очі її кололи болючіше за ножиці.
Мія вийшла на середину кімнати, недбало підняла руки, як для танцю, а Тібор уже поспішав обійняти її за талію.
— Мені погано, — простогнала Тіна.
— Відвести тебе додому? — спитав Міхал.
— Там у мене нічого не лишилось.
Гніді завдавали тон на вечірці. Ріта кружляла з Польдою Штрунцом по паркеті, Еда витанцьовував з Леоною, а Павла й Станіслав ледве ухилялись від їхніх ліктів та підборів.
Хтось розсунув штори. Увесь масив святкував Новий рік — дехто навіть світив у власних квартирах. Про ТСЗ нікому не хотілося думати, на освітлених балконах з’явилися перші рої бенгальських вогнів.
На нашому поверсі хтось почав бавитися з електричним щитом. У коридорі заморгали й спалахнули на повну потужність люмінесцентні лампи під стелею.
Станіслав побіг вимкнути їх, проте хтось загасив світло в усій комунальній квартирі. Станіслав спішно повернувся й увімкнув знову.
— Що то за дурень? — гукнув Польда Штунц.
— Це наш пан голова, — просичав Тібор, і в його голосі вчувалася жадоба помсти.
— Куди б нам його випхнути? — розглянулась Мія, примруживши очі.
Гамір у «клубі» подужчав. Темрява, світло, потім знову темрява — чиясь лиха рука порядкувала в коридорі. Станіслав удруге вибіг, щоб рішуче покінчити з цим безладом, але за дверима його збили з ніг: то Польда Штрунц ударив Станіслава по голові своїм важким протезом. Тоді він і Тібор втягли безвладне тіло до ліфта й спустили його вниз, зупинивши між поверхами. В усьому будинку номер 2002 знову засвітилось.
Зникнення голови ніхто в клубі не помітив. Еда з Леоною, вмостившись на килимі, пили з однієї пляшки сект. Ріта півгола вихопилася на стіл і під звуки чардашу почала танцювати серед келихів. Павла Роганова тихо вислизнула, замкнула по собі двері власної квартири на два ключі.