Спокутий гріх
- Автор: Дурунда Наталія
- Язык: украинский
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Спокутий гріх». Краткое содержание книги:
Найстрашнішу спокуту несе четверте покоління. В автокатастрофі правнучка Емілія втрачає двох дітей. Чоловік покинув і зійшовся з коханкою. Мати помирає через хворе серце. Більше родичів не має. Життя втратило сенс. Триматися на цьому світі згорьованій жінці допомагають лише друзі.
Несподівано доля дарує їй другий шанс. Емма закохується. Виходить заміж, навіть вінчається у церкві. Щаслива. Знову вагітна. Здається — погане позаду.
Проте буквально напередодні пологів Емілія розкриє страшну сімейну таємницю…
— Бачу грозу, — тривожно промовила, не розплющуючи очей. — Могутню. Смертоносну, — аж підняла руки, щоб показати. — Її боїться все живе. Ховається. Дитина не народжується. Намагається врятувати собі життя. Але марно. З Неба вже спустився Ангел смерті. Він оголив свій меч і чекає. Порятунку нема. На ньому — Божий знак. Ще хвилину — і все скінчиться, — важко дихаючи, розповідала. — Замовкне навіки, залишивши по собі лише тінь гріха. Гроза мине. Розсіються хмари. І блисне сонця промінь чорний! — раптом крикнула й скривилася, наче її всередині страшно заболіло. — Знову спуститься Ангел смерті! Тільки на цей раз в його руках не один, а два мечі!!! — на мить замовкла у трансі. — І знову — Божий знак, — тихо прошепотіла. — Наче веселка після потопу, — на її обличчі з’явилася тінь усмішки. — Все скінчилося. Гріх спокуто…
Ворожка важко розплющила очі.
Я сиділа ледь притомна.
Майже все, що почула — зрозуміла…
Вже хотіла встати, щоб піти, але вона зупинила.
— Дитина, яку носиш у собі, народиться здоровою, — дивлячись на мій живіт, промовила. — Це дівчинка. Бережи її, бо більше не зачнеш.
Тоді, від почутого, навколо все зацвіло. Я вмить забула про всі страхи. Відчувала лише безмежну радість від останніх новин.
Я вагітна!!! Народжу здорову дівчинку! Що ще потрібно для щастя?
Гріх спокуто, — думала я. — Ангел смерті приходив два рази. До мами й до мене. Ось і два мечі. Далі все буде гаразд.
Так я думала, поки ти, моя донечко Іринко, не народила мертвого хлопчика. Лише тоді усвідомила: помирають діти чоловічої статі. Виживають дівчатка. У тебе є Емілія. Бережи її. Вона — четверте покоління! Коли вийде заміж — розкажи, що знаєш.
Мені не стало духу зізнатися тобі при житті, тому пишу цього листа. Якщо ти його читаєш, Іриночко, значить мене вже немає серед живих.
Але є ти! І є твоя дитина!
Бережіться і моліться!
Пам’ятайте — гріх змиває щире каяття.
Шкода, що я так пізно це зрозуміла…
Твоя мама — Марія Білич».
Емілія дочитала листа.
Обличчя заливали сльози.
У голові — суцільна каша.
Руки й ноги тремтіли.
— Боже, який жах, — судорожно прикрила рота рукою. — Прабабуся… свідомо й повільно убивала… Господи… А бабуся Марія… Зрозуміла ворожку, — божевільно засміялася Емма. — Нічого ти не зрозуміла!!! — щосили закричала Емілія й ухопилася за груди. — Ангел забрав моїх дітей!!! — в агонії розкидала листки по кімнаті. — Моїх!!! Обох одночасно!!! Двома мечами!!! Я — четверте покоління, що найстрашніше заплатило за родинний гріх!!! Що ж ти наробила, Ганно? — безсило обперлася на стіл. — Чому не покаялася? Ч-чому?… — відчула, як підкосилися ноги, в очах побіліло.
Емма похитнулася.
Міцно стисла повіки.
Не допомогло.
Відчула повний спокій…
— Я повернулася! — донісся з коридору голос Діани. — Сподіваюсь, ти не засумувала? Бо не повіриш, зустріла… Елю? — не почувши ні слова у відповідь, запереживала. — Ти вдома?
Та у відповідь — зловісна тиша.
— Еміліє?! — голосно покликала, заходячи в кімнату.
Спочатку здалося, що тут нікого немає, як раптом дівчина помітила ногу, яка виглядала з-за столу.
— О, Господи! — закричала налякана до смерті Діана. — Еммочко! — била по обличчю непритомну жінку. — Що з тобою? Що ж я татові скажу? — плакала. — Як не вберегла?
Послухала пульс. Наче жива.
Тремтячими руками вхопила телефон.
Знайшла номер батька.
— Ні! — вирішила. — Спочатку швидка!
— Тату, — нарешті додзвонилася Тимурові, коли лікар вже привів до тями Емілію й оглядав її. — Приїжджай скоріше. Тут Еммі погано.
— Що з нею?! — відразу знявся криком Тимур.
Від такої реакції Діана аж втратила дар мови.
— Дай слухавку лікарю! Негайно!!!
— Серйозний стрес, — пояснив лікар. — Поки що мляво реагує на присутніх. Рекомендував би показати її спеціалісту. Антистресові препарати їй тепер не рекомендовані.
— А дитина? — запереживав.
— Все гаразд, — заспокоїв лікар. — Загрози немає.
— Стрес? — не міг зрозуміти Тимур. — Від чого? Зранку все було гаразд.
— Ваша донька каже, вона читала якогось листа, після чого знепритомніла.
— Листа?
— Я не винна, тату, клянуся, — ледь не плачучи, виправдовувалася Діана й вийшла у коридор. — Конверт був підписаний твоєю рукою. Думала, там щось романтичне. А виявилось…
— Що ти кажеш? — не міг прийти до тями Тимур. — Я в житті нікому листів не писав.
— Пробач, таточку, — знову запереживала Діана. — Я так підвела…