Ірка Хортиця приймає виклик

— Несподіванка… Потрясіння… Шок, — відчеканив Іващенко. — Але пізніше в мене був час усе добре обмізкувати. І я зрозумів: ніхто, крім відьми, не міг таке виробляти! А знаєш, що ще? Я пригадав вашу розмову в провулку й проаналізував її… Замовляння там усілякі, чарівні слова, вийнятий слід. І ще ця моя хвороба незрозуміла, яку жоден лікар ніколи не бачив. І здається мені, що це ти намагалася мене вбити! Чаклунством! Правда? — бізнесмен пильно глянув дівчиськові в очі.

Ірка почала ніяково вовтузитися на лавочці. Відчуття провини за ледь не скоєне вбивство повернулося до неї з подвійною силою. А й справді, жив собі чоловік нормально, доки вона його слід не вийняла й замовляння не наклала. Гадала, що всього-на-всього тренується, а виявилося — ледь до могили чоловіка не довела.

— Але ж я вас потім урятувала! — спробувала виправдатись Ірка.

— Якби не зачарувала, і рятувати б не довелося! — заявив Іващенко.

Ірці його заперечення видалося цілком резонним.

— Я не спеціально, мене обдурили! — уже ледь не плачучи, виправдовувалася відьмочка.

— Отже, все-таки ти! — задоволено кивнув Іващенко.

Напружений вираз миттю зник із його обличчя, а на губах з’явилася посмішка. Він відкинувся на дерев’яну спинку лавочки й почав уважно вивчати Ірку. Так мисливець розглядає безпомічну здобич, вирішуючи: відразу з неї шапку зробити чи в клітці потримати — аби відгодувати трішки.

А Ірка раптом відчула, як під цим пильним поглядом вона поволі починає скаженіти. Тихе-тихе, поки ще нікому, окрім неї самої, не чутне гарчання заклекотіло в горлі. А краватка на шиї Іващенка почала невблаганно надити її погляд. Раптом вона уявила, як одним стрибком перелітає через стіл і її ікла впиваються в горло цього самовпевненого нахаби, який думає, що це він тут мисливець! І як він заборсається, задихаючись у її хватці! О, хто-хто, а вона вже точно не попсує шкіри!..

Раптом зі світу зникли всі фарби, залишилась тільки разюча чіткість чорного й білого, а злякане дівча міцно замружило очі.

Лють зникла, немовби її змило з душі. Ірка із острахом розплющила одне око. Усе було, як і раніше. Світ знову сповнявся квітами, а одною-єдиною чорно-білою плямою був Іващенко в його білій сорочці й чорній краватці, котрий так само продовжував сидіти навпроти Ірки.

Ірка похитала головою. Це ж треба, які дурниці в голову лізуть! Ікла, хватка, шкіра…

— Якась я агресивна сьогодні. На сонці перегрілася, чи що? — ледь чутно пробелькотіла Ірка.

— Ти там не бурчи, ти слухай мене, дівчинко, — цілком заволодівши ситуацією, кинув Іващенко. — Адже ти вбивця! — Він звів долоню, спиняючи Ірку, котра аж скочила з місця. — Так, так, така маленька мила дівчинка, і при цьому справжня убивця! А я — твоя жертва! — Цієї миті він був схожий на кого завгодно, але зовсім не на жертву. — Ти переді мною дуже сильно завинила, правда? І доведеться тобі цю провину спокутувати. По-моєму, так буде правильно.