Король болю

— Нашим гостям потрібні покої, — коротко сказав Фірлей.

Той вклонився у відповідь.

— Ходіть, прошу, за мною, — запросив їх ключник.

Мандрівники попрощалися з господарем і рушили слідом за слугою, який повів їх добряче стертими сходами кудись нагору.

— Йдіть поволі й обачно, — застеріг їх той, — тут можна впасти й добряче забитися.

Сам він, проте, подався попереду так швидко і бадьоро, що гості ледве за ним встигали, одразу ж і порушуючи засторогу. На щастя, до відведених їм покоїв вони дісталися цілими. Всередині кожної з двох кімнат було сиро і відгонило погано вичиненими шкурами. Ключник пояснив, що це від того, що там довго ніхто не мешкав. Кожен новий постоялець втягує в себе і сморід, і сирість, а потім виносить їх назовні під час прогулянок. Тож чим довше їхні гості тут пробудуть, тим краще для них самих, бо з часом побут їхній ставатиме все приємніший. Христоф відповів, що вони планують залишитися тут лише на одну ніч.

— Тоді ви, можливо, й не побачите її... — пробурмотів тихо ключник.

Втім, гості добре почули його слова.

— Кого «її»? — першою перепитала Софія.

Той затнувся і прикусив безкровну старечу губу.

— Не зважайте, — спробував відговоритися ключник.

Це ще більше підігріло інтерес прибулих.

— Кого чи що пан має на увазі? — запитав тепер уже Христоф.

Відвівши погляд, ключник неохоче промовив:

— Челядь бачить іноді величезну рись з вогненними очима, що гуляє вночі по замкових стінах і подвір’ї... Кажуть, це демон, що приходить сюди з пекла...

— А ви її бачили? — з цікавістю мовила Софія.

— Так, декілька разів... Інакше не повірив би і сказав, що все це вигадки.

— І що потрібно цьому демонові в подобі рисі?

— Невідомо.

— Тобто він не чинить жодного зла?

— Ні, лише лякає челядників до смерті.

— Гадаю, дурня якась, — несподівано сказав Христоф.

Йому пригадалася зустріч з дивакуватим й моторошним на вигляд вершником, що показав їм сьогодні шлях. Для одного дня здавалось забагато чортівні. Від такої раптової різкості з вуст гостя ключник згорбився і замовк, озвавшись після цього лише раз:

— Вечеря о дев’ятій в комендантській трапезній. На вас чекатиме єгомосць Фірлей.

Відкланявшись, він з такою ж спритністю збіг донизу по сходах, з якою піднявся сюди. Залишалося тільки здогадуватись, звідки в такому геть немолодому тілі стільки спритності.

— Ти міг би бути з ним гречніший, — дорікнула Софія, щойно кроки ключника затихли десь унизу сходів.

— Так, міг би, — Христоф і сам це розумів, проте втома далася взнаки і не сприяла ввічливому поводженню.

Хотілося чимшвидше і хоч ненадовго простягнутись на якійсь лежанці. Хай навіть у смердячому замковому покої. Він мовчки повернувся до неї спиною і рушив до своєї кімнати. Всередині, лиш знявши з поясу шаблю, чоловік ліг горілиць на низьке трухляве ліжко і з насолодою заплющив очі.