Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби
- Автор: Издрык Юрий Романович
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Лілея-НВ
- ISBN: 966-7263-73-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби». Краткое содержание книги:
Пошуки власного «я» та ненастанні мовні експерименти відтворюють «історію хвороби» головного героя, яка тісно переплітається з історією його кохання і є, по суті, ще однією інтерпретацією Історії як такої.
Високий романтизм та нещадна іронія, філософські забави і чорний гумор — ось компоненти, з яких автор готує свій черговий текстовий коктейль.
* * *
Я не повинен був писати цієї книги.
Мені просто не потрібно було писати цієї книги.
Мені в жодному разі не можна було її писати.
Але я сяк-так протримався лише чотири роки. Один рік і кілька місяців, якщо говорити відверто. Однак весь цей час я носив її в собі — банальність неймовірна. Та вагітна голова гірша за неплідне лоно. Весь цей час, — коли вже послуговуватися гінекологічними аналогіями, — тривали затяжні пологи, а на кесарів розтин мозку я не погодився.
Шкода, звичайно, що немовля виявилося мертвонародженим. Ця книга жила, поки не виявилася записаною. Тепер — це чергова маленька стосторінкова труна, яку доведеться, мабуть, разом із іншим мотлохом таргати на спині аж до Судного Дня.
Сподіваюся, безкоштовний громадський адвокат, якщо й не виявиться фахівцем, то принаймні спроможеться на просте людське співчуття, навіть, коли воно не матиме жодного юриспрудентського обґрунтування.
Приємних сновидінь.
А в т о р
* * *
Художнє оформлення автора
Вона забула напочатку запросити мене сісти, і я мусив відповідати на її запитання стоячи, аж поки збентеження, викликане моєю появою, не вгамувалося зовсім, і вона не показала рукою на стілець. Була дуже тендітною, і руки мала як в дитини. І овал обличчя. Це було непомітно через волосся, але якби вона зібрала його на потилиці, то виглядала б майже так само, як двадцять років тому, коли ходила до школи коротко підстриженою, або як десять років по тóму, тобто — хронологічна симетрія — десять років томý, коли опівночі в ліжку слухала Кору, а той, хто лежав коло неї, зібрав її коси в кулак і, вдивляючись у профіль горянки, вдихаючи паперовий аромат шкіри і річковий аромат волосся, дивувався сам собі: чому він не кохає по-справжньому таку по-справжньому чудову жінку. Втім, що він знав про кохання? Воно було для нього аберацією пам'яті, не більше. Він ніколи не відчував як слід теперішнього, його усвідомлення реальності завжди відбувалося з певним запізненням, його реакції завжди виглядали дещо анахронічними, і тому, тримаючи в руці її коси, він ще не знав, що за якийсь час буде думати, нібито не уявляє свого життя без неї — ретроспективна міфологізація свідомості.
Вона любила добрі речі. Мала до них смак. Мені подобалися тканини її одягу (навіть полотно казенного халата, якби не було накрохмаленим, могло б потрапити до цієї колекції), її косметика, прикраси, яких вона не мала, тобто — відсутність прикрас, її манікюрне причандалля та гігієнічні дрібнички — весь цей інструментарій ельфа-ескулапа, її взуття нарешті. Мені приємно було б дивитися на її черевики, туфлі, босоніжки в хвилини, коли вона йде по вулиці чи висідає з авта, чи піднімається сходами. Але найбільшу насолоду справило б споглядати, як вона ходить по кімнаті роззута — байдуже, боса чи в панчохах (тих простих бавовняних панчохах, які, крім неї, ніхто не носить) — я б не втримався від спокуси час від часу позирати на її ноги, на стопу, на гарно складені пальці, підглядати, як вона починає і закінчує крок, як спинається навшпиньки, дотягуючись до спецій у високій шафці, як натискає педалі фортепіано чи навпомацки шукає під ліжком пантофлю, спостерігати за нею, коли вона просто стоїть коло балконних дверей чи, скажімо, сидить, закинувши ногу за ногу і погойдуючи нею в такт музиці (колисає чорта, сказала б моя бабця), а руки в цей час нерухомі — одна тримає на відльоті цигарку, а інша лежить на плечі, на моєму плечі, властиво, щось ти надто розкатав губу, малий.
За три і пів хвилини до кінця
Покоївка зустріла нас із пихою, притаманною вахтерському племені. Зрештою, може, вона була старшою покоївкою чи сестрою-господинею, чи навіть — світ не без чудес — відповідальною за цілий поверх. Стара фарбована відьма, призвичаєна до підслуховувань і нашіптувань, ласа на дурнички і подачки, котрі, втім, приймала не від усіх. Я, річ ясна, не належав до її улюбленців — червонопиких балагуристих комівояжерів, які твердо і впевнено відчиняють будь-які двері, бо торби їхні напхані салямі, коньяком, шампаном, парфумами, кондомами, злитками золота і плитками шоколаду — такі завжди знають, як дістати номер у переповненому готелі, як подзвонити з чужого телефону на інший континент, і який орган подразнити секретарці, щоб вона негайно пропустила до шефа.
Втім, треба віддати старій відьмі належне — деколи її симпатії були на боці відверто блаженних — своєрідний рудимент материнського інстинкту, цього фантому чуттєвості, народженого в надрах електоратів едіпа, комплексах електри та шахах роршаха. Одного разу вона пригріла скуйовдженого бородатого фавна з перлюстрованою ширінькою та коренем калгана[7] в жмені. Фавн, дарма що попервах претендував на роль сина-приймака, навдивовижу швидко залив очиська дешевим вином, по чому зробив спробу зґвалтувати новоявлену матусю, а, діставши відкоша, наблював у коридорі і зник. Залишився після нього невитравний запах і забутий корінець.
Іншого разу серце її розчулив ясноволосий молодик з просвітленим поглядом і щирою посмішкою. Цей був ґречним, стриманим і мудрим аки змій. Вони прогомоніли до ранку, попиваючи настояну на калгані самогонку та покурюючи запашний тютюн. Зазвичай старій достатньо було кількох фраз, щоб розгледіти сутність гостя і занести його до однієї з комірок свого всеохопного вахтерського реєстру, однак тут інтуїція її підвела. Вона й під ранок не знала, куди втулити цього вутлого розумника. Він був не подібний до інших. Річ ясна, лише повне незнання історії, філософії та історії філософії не дозволило відьмі здогадатися, що юнак цей був присутнім ще на славнозвісному сніданку в Канта[8], коли сердега Іммануїл залишився висміяним і поганьбленим.
7
…коренем калгана… — Калган або перстач, зав'язний корінь, кошачі лапки (лат. Potentilla erecta), багаторічна лікувальна рослина з родини розоцвітних. Найчастіше зустрічається в Карпатах.
Калган також — місто в китайській провінції Чахар (див. примітку до стор.***).
8
…на славнозвісному сніданку в Канта — відсилання до «Майстра і Марґарити» М. Булгакова, а саме до епізоду полеміки Берліоза з Воландом, який стверджує, що був знайомий з Кантом (— Именно, именно, — закричал он, и левый зеленый глаз его, обращенный к Берлиозу, засверкал […] Ведь говорил я ему тогда за завтраком: «Вы, профессор, воля ваша, что-то нескладное придумали! Оно, может, и умно, но больно непонятно. Над вами потешаться будут». Берлиоз выпучил глаза. «За завтраком… Канту?.. Что это он плетет?» — подумал он». «Мастер и Маргарита». Київ, «Молодь», 1998, ст. 11). Натяк на інфернальну сутність персонажа, котрий з'явиться повторно в розділі «Never say never again» під іменем Марк.