Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби
Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби

Электронная книга - «Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби». Краткое содержание книги:

Остання частина своєрідної трилогії, яку разом із «Подвійним Леоном» складають дві попередні книги Іздрика — «Острів Крк» та «Воццек».
Пошуки власного «я» та ненастанні мовні експерименти відтворюють «історію хвороби» головного героя, яка тісно переплітається з історією його кохання і є, по суті, ще однією інтерпретацією Історії як такої.
Високий романтизм та нещадна іронія, філософські забави і чорний гумор — ось компоненти, з яких автор готує свій черговий текстовий коктейль.
* * *
Я не повинен був писати цієї книги.
Мені просто не потрібно було писати цієї книги.
Мені в жодному разі не можна було її писати.
Але я сяк-так протримався лише чотири роки. Один рік і кілька місяців, якщо говорити відверто. Однак весь цей час я носив її в собі — банальність неймовірна. Та вагітна голова гірша за неплідне лоно. Весь цей час, — коли вже послуговуватися гінекологічними аналогіями, — тривали затяжні пологи, а на кесарів розтин мозку я не погодився.
Шкода, звичайно, що немовля виявилося мертвонародженим. Ця книга жила, поки не виявилася записаною. Тепер — це чергова маленька стосторінкова труна, яку доведеться, мабуть, разом із іншим мотлохом таргати на спині аж до Судного Дня.
Сподіваюся, безкоштовний громадський адвокат, якщо й не виявиться фахівцем, то принаймні спроможеться на просте людське співчуття, навіть, коли воно не матиме жодного юриспрудентського обґрунтування.
Приємних сновидінь.
А в т о р
* * *
Художнє оформлення автора
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 92
Перейти на страницу:

Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО

Харків, серпнем 2000 р. Б.

Подвійний Леон. Isтоrія хвороби 

Розділ перший. Подвійний Леон

Але сьомий день не має вечора, він не має заходу,

бо Ти посвятив його, щоби він тривав вічно.

А в р е л і й  А в г у с т и н   «С п о в і д ь»

За п'ятнадцять хвилин до кінця

Вздовж коридору тяглися телефонні дроти, кабелі електромереж, труби вентиляції, унаочнюючи геометрію перспективи, демонструючи одвічне інцестуальне бажання ліній злитися в безкрай.

Зрідка траплялися пожежні гідранти, більше схожі на комори кунсткамери. За їх тьмавими шибами вгадувалися муміфіковані шкури змій, містичні тіла рур, завмерла перистальтика. Ці монстри, мабуть, лише чекають свого часу — великої води, котра б наповнила їхні нутрощі, кишки і жили струмуючим життям, і тоді вони, звиваючись і вилискуючи вологою, поповзуть коридорами, заполонять сходи, вириватимуться назовні, де їх уже чекатимуть, жируючи, усі потвори світу, дбайливо збережені для нас алхеміками ночі завдяки спирту, формаліну та іншим чудам консервації.

Ще рідше за гідранти траплялися так звані кнопки алярмові (на жаль, відсутні в нашій мові). Ці спокушали до подвигів: ану ж бо, спробуй! Втім, за ціле життя ти жодного разу так і не зважився розбити шкло і натиснути червоний ґудзик. Або, скажімо, зірвати в потягу стоп-кран, щоб пересвідчитися, чи він бува не бутафорський (і кран, і потяг). І це правильно. Бо ти й сам не знаєш, що сталося б з тобою, якби насправді, не дай Боже, все воно виявилося несправжнім. Нехай вже краще несправжність несправжнього не справджується.

От і цього разу, ти про всяк випадок тримав руки в кишенях, затиснувши в лівій ключі, а правою переминаючи якийсь папірець — обгортку від жуйки чи трамвайний квиток — дактильна дезорієнтація спокуси. Навчитися би розрізняти їх на дотик — квитки, обгортки, квитанції, перепустки, банкноти — безцінно-безіменний мотлох, що повсякчас виповнює кишені, гаманці, нотатники. Однак з роками виникають проблеми не лише з руками, а й з очима, печінкою, нирками та іншими органами відчуттів — (один лиш ляк, шляк би його трафив, не зраджує ніколи) — і от тебе вже не цікавить, як раніше, орнамент підлоги, чи ритм чорних цвяшків, якими кріпляться під стелею телефонні дроти, бо я (а отже й ти) наперед знаю історію цієї металевої мізерії, цих жалюгідних сутностей-в-собі[1], цих крихітних звіряток вічності, надто коротких однак для того, щоби пробити тонкий шар пластику і втриматися в штукатурці, бо того разу — як давно це було! — майстрам замість звичайних столярних цвяшків видали маленькі меблеві, і помічник телефоніста пооббивав собі всі пальці, доки не здогадався чіпляти цвяхи до дроту шматочками жуйки, і аж потім товкти молотком — це теж давалося не просто, принаймні пальці залишалися цілими, і ти якимось внутрішнім зором (завдяки мені) бачиш той один-єдиний цвях, вбитий настільки криво й недоладно, невдало і нездало, що він, продірявивши ізоляцію, мало не пошкодив тоненького мідного дротика, і тепер, доторкаючись до нього, мимоволі бере участь у приємно-потаємних рухах електронів, у контрабандному обміні зарядами, в завихреннях магнітних полів — у всіх цих електричних справах, за допомогою яких людський голос долає нелюдські відстані. Цікаво, чи впливає цей злощасний цвяшок на зміст, чи, може, інтонацію розмови, чи бодай на той-потой-бічний шурхіт, яким по вінця повні телефонні слухавки.

«Електрика — ілюзія акустики» — твоя глибокодумна дефініція. Ти все ще йшов.

Отож він йшов, усе ще йшов, і я був ним, при ньому, в ньому, як завжди невловимий, невидимий, всеприсутній і неіснуючий. Зрідка він поглядав на схеми гіпотетичних евакуацій, на номери на дверях, на надписи ЕХІТ. Та схеми були фальшивими. А номери лише імітували езотеричний порядок адміністративної кабалістики. А виходи нікуди не вели.

Згодом звідкись долетіло звучання радіо. Він почув його на сходах. Я знав, я бачив уже потрібну йому кімнату, звідки лунала музика, та він усе не міг збагнути, і почав помилково опускатися додолу, хоч треба було піднятися на два поверхи вище, звернути вліво і там, у ніші з парою дверей і двома позірно шкіряними фотелями (з одного вже хтось віддер кавалок пластикової епідерми, а в іншого на задньому боці спинки виднілось акуратно і не без орфографічного зухвальства виписане чудесне гасло: FACK YU), так от, у тій ніші потрібно було вибрати двері, ближчі до спокусливого лозунгу (такі невиразні, позбавлені навіть арифметики двері — жодної цифри, жодного натяку), втім немає потреби й вибирати, бо вони вже привідчинені, і можна побачити ту, хто тобі потрібна. Ту, хто.

вернуться

1

…цих жалюгідних сутностей-в-собі — іронічний натяк на одну із основних категорій філософії XX ст. (Гуссерль. Гайдеґґер, Сартр, Ясперс), головно екзистенціалізму та феноменології. Можливо, також — традиційна для Іздрика, прихована і беззмістовна без очевидної і обґрунтованої полеміки, саркастична опозиційність стосовно згаданих авторів. Очевидно, йдеться, не стільки про їхню теоретичну спадщину, скільки про самі імена, які стали своєрідними кодовими ідіомами, слоґанами «масової» субкультури певних інтелектуальних кіл (див.: Іздрик. «Денні» роздуми в сутінках. Альманах «Кінець кінцем», № 1, 1999, ст. 73).

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 92
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)