Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби
- Автор: Издрык Юрий Романович
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Лілея-НВ
- ISBN: 966-7263-73-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби». Краткое содержание книги:
Пошуки власного «я» та ненастанні мовні експерименти відтворюють «історію хвороби» головного героя, яка тісно переплітається з історією його кохання і є, по суті, ще однією інтерпретацією Історії як такої.
Високий романтизм та нещадна іронія, філософські забави і чорний гумор — ось компоненти, з яких автор готує свій черговий текстовий коктейль.
* * *
Я не повинен був писати цієї книги.
Мені просто не потрібно було писати цієї книги.
Мені в жодному разі не можна було її писати.
Але я сяк-так протримався лише чотири роки. Один рік і кілька місяців, якщо говорити відверто. Однак весь цей час я носив її в собі — банальність неймовірна. Та вагітна голова гірша за неплідне лоно. Весь цей час, — коли вже послуговуватися гінекологічними аналогіями, — тривали затяжні пологи, а на кесарів розтин мозку я не погодився.
Шкода, звичайно, що немовля виявилося мертвонародженим. Ця книга жила, поки не виявилася записаною. Тепер — це чергова маленька стосторінкова труна, яку доведеться, мабуть, разом із іншим мотлохом таргати на спині аж до Судного Дня.
Сподіваюся, безкоштовний громадський адвокат, якщо й не виявиться фахівцем, то принаймні спроможеться на просте людське співчуття, навіть, коли воно не матиме жодного юриспрудентського обґрунтування.
Приємних сновидінь.
А в т о р
* * *
Художнє оформлення автора
Зрозуміло, що пишучи історію, Іздрик постійно руйнує канонічні форми роману, привносячи до них данайські елементи самоспоглядання, письменницької рефлексії тощо. Зрозуміло, що подібна романна «безмежність» — це дурна безконечність (слів, розмов, анекдотів), і саме біографічна форма допомагає текстові перемогти її. Декому може видатися, що «Подвійний Леон» — це не роман, а чернетка роману, автор якої перевертає звичну піраміду, повертаючи книгу до стадії рукопису, нотаток, варіянтів, шкіців. «Я пришивала ґудзик, коли він зайшов». «Вона пришивала ґудзик, коли я зайшов». Ми пришивали ґудзик, коли… Примхливе плетиво снів і асоціяцій, гра самодостатньої форми, ритуальний танок, орнаментальний малюнок, плавна течія тексту — ось прообрази Іздрикової прози. Розгорнуті метафори замість портретів? Рясна цитація супроти автентики? Але ж чим пізнаваніший соціяльний антураж повищезгаданого «гастрономічного» цетону, тим відчутніша його метафоричність. І цитатність. Міт «Подвійного Леона» не знає чужого, адже, як було зазначено, всім метафорам, сюжетам, героям і прийомам ще тільки належить народитися і автономно проіснувати в даному тексті з подвійним дном.
Здавалося б, постмодерністський міт Іздрика не відає свого: все нібито вже було. І про подібну дружбу ідеології з романом вже звідомляли Лукач і Кундера, Адорно і Блох, Бурд'є і Машере. Втім, сенс читання подібного тексту залежить від читача, і саме в «Подвійному Леоні» кожна з сестер знайде те, чого потребує її ніжне вушко: сюжет і фабулу, міт і анекдот, фрагмент і ціле, прозу і поезію, логічні асоціятивні зв'язки, оберненість художнього часу, минуле як майбутнє, двійникарство як сюжетотворчий механізм, drug як друг, антироманну жанрову форму, абсурд, соціяльне як маску екзистенційного, полісемію, експеримент, варіятивність, аграматизм, лейтмотивну техніку, архетип у сновидіннях, амбівалентність, інтертекстуальність, психологізм, єдність поетичного світу, ліричні відступи, філософське й художнє, модернізм, романтизм, меніпею, еволюцію індивідуальної художньої системи, автора і героя, автора і читача, читання як творчість…
Справа ще й у тому, що теорія постмодернізму в принципі заперечує можливість індивідуального висловлювання. Леон за Леона не відповідає. У даному випадку автор роману — це заручник мови, носій певної мовленнєвої поведінки, а, отже, і відповідного мислення. Можливо, через бажання вирватися з-під впливу подібного дискурсу автор змушений натягати на себе маску літературного «марґінала», виводячи на загал відповідних героїв твору: поетів, художників, філософів. Одне слово, «шизоїдних особистостей». І тому логіка роману, знаходячи себе в персонажах, використовує фактори, з якими логіка ідей, що лежить на поверхні і піклується лише збереженням зв'язку, просто не знайома і не вміє поводитися: сумніви і ломки, розгубленість і безумство, мовчання й розхристаність. Коротше, шизофренія, як і було сказано.
І в той самий час поміж автором роману і його читачем знаходиться текст, по суті — гра, в якій народжується суб'єкт. Інакше кажучи, між ними стоїть письмо, а саме — той простір, де, за Бартом, граматичні особи й витоки дискурсу змішуються, безнадійно плутаються, безповоротно губляться. Іздрик в цій ситуації — сліпий геній-музика, стенограф душевної агонії, чутливий інтуїтивіст, який майже навгадно потрапив у сонячне сплетіння своєї епохи. А його «Подвійний Леон», відповідно, являє собою процес наближення проблематичного індивіда до самого себе. Загалом це шлях від тривожної заглиблености в дійсність — гетерогенну і, з точки зору індивіда, позбавлену глузду — до чіткої самоідентифікації.
З іншого боку, про що ця книга? Можливо, про любов, ненависть і зраду. Можливо, про специфічний погляд на алькоголізм, ґрунтований на останніх досягненнях науки і практики, філософії й технології, який нині називається віртуалістикою. Кому як подобається в цьому житті, себто тексті. Цілком окраїнна книга: жодної харизми, ніякої показово-езотерично-системної ерудиції. Віртуальна точка зору її автора полягає в тому, що на ту реальність, якій присвячує себе людина і в якій вона живе (байдуже, чи це трипільська культури, авіяція, а чи алькогольне сп'яніння), треба дивитися знутра — як на самодостатній тип реальности. Одне слово, усім абстинентам Сьомого Дня присвячується.