Операція «Вольфрам»
- Автор: Эдигей Ежи
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Орест Черній
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Операція «Вольфрам»». Краткое содержание книги:
Серед найпопулярніших творів письменника: «Справа Нітецького» (1966), «Ельжбета іде геть» (1968), «Пансіонат на Страндвеген» (1969), «Людина зі шрамом» (1970), «Заповіт самогубця» (1972), «Смерть чекає біля вікна» (1973), «Історія одного пістолета» (1976), «Це його справа» (1978), «Ідея вартістю сім мільйонів» (1982), «Фотографія в профіль» (1984) та ін.
О сьомій годині почувся легенький скрегіт ключа в замку. До кімнати нечутно прошмигнула Марієтта. Цього разу була вдягнена не в готельну уніформу, а в кольорову гарно пошиту сукню.
— Вже не спите?
— Я ж казав, що завжди встаю о сьомій.
— Учора ви так і не потелефонували. А я чекала.
— Просто я нічого не потребував, — розсміявся Антон. — Трохи пройшовся по місту і рано ліг спати. Спав як убитий.
— Добре, що ви відпочили. Зараз я приготую вам ванну, — дівчина зникла за дверима: почувся дзюркіт води. — Усе готово!
Міллер підвівся з ліжка й зайшов у ванну кімнату. Хотів зачинити за собою двері, але дівчина ввійшла слідом й заходилася розстібати ґудзики на його піжамі.
— Та ванна така велика, що ми помістимося удвох, — прошепотіла вона.
Коли вони згодом відпочивали на ліжку, Марієтта, делікатно погладжуючи тіло коханця, мовила:
— Тільки-но я побачила тебе в коридорі, одразу вирішила, що ти будеш моїм. А ти, недобрий, не потелефонував, і ми втратили одну ніч.
— Буде ще не одна ніч, — розсміявся Антон.
— Тільки не думай, що я спокусилася на твої гроші. Я знаю: ти небагатий.
— Щ-о-о? — здивувався Міллер.
— Ти небагатий, — повторила дівчина, — а вдаєш багатого. Можеш удавати перед ким хочеш — лише не переді мною.
— Невже?
— Я розпаковувала твої речі. Маєш гарні костюми, але то все готові вироби, куплені в якійсь швейцарській фірмі. Багаті чоловіки не тільки костюми шиють, а навіть сорочки.
— Не перебільшуй.
— Ну сорочок, можливо, й не шиють, — погодилась Марієтта. — Однак ти маєш їх забагато.
— Хіба це погано? Власне, це свідчить про заможність людини.
— Про заможність — так, але не про справжнє багатство. Мільйонери, які подорожують по цивілізованих країнах, беруть із собою один костюм, одну пару шкарпеток і… чекову книжку. Все необхідне вони купують у місцевих магазинах. А виїжджаючи, увесь цей мотлох залишають у готелі, навіть коли їдуть у сусіднє місто. Виняток роблять лише для костюмів і взуття. А також коли подорожують автомобілем.
— У тебе досить цікава філософія.
— То не філософія, а всього-на-всього досвід. Ти мені подобаєшся, і мені байдуже, хто ти такий. Можеш бути навіть готельним злодієм.
— Я не стою аж так низько.
— Але мусиш визнати, що я тебе одразу розгадала.
— Якоюсь мірою, — погодився Антон Міллер. — Я ще справді не мільйонер, зате солідний швейцарський бізнесмен. Це дуже легко перевірити — досить зателефонувати в мою цюріхську фірму, номер якої знайдеш у кожній телефонній книзі цього міста. Ти ще не загубила моєї візитки? Зрештою, я можу дати тобі іншу.
Дівчина сіла на ліжку.
— За кого ти мене маєш?
— За гарну приємну жіночку.
— Ти помиляєшся. Поліція, щоправда, вимагає від нас інформації про людей, які живуть у нашому готелі, але я ніколи не здобуваю її в ліжку. Лягаю тільки з тими, хто мені подобається. А щодо тебе, не таке вже ти велике цабе, щоб тобою одразу зацікавилися. Як захочуть, то знайдуть інакший спосіб усе перевірити.
Марієтта хотіла підвестися, але Антон мало не силоміць поклав її і знову почав ніжити. Дівчина боронилась, але недовго.
— Яка я дурна, — шепотіла вона. — Вже давно мені треба вийти звідси, але ти мені подобаєшся як ніхто.
— Я починаю тобі вірити.
— Мусиш. Звідки той рубець на правому стегні?
— То ніж одного негра в Заїрі. Його вже немає серед живих.
— А сліди від ран на грудях?
— Пам'ятка з Нігерії.
— Червоний рубець на спині?
— Стара історія. В'єтнам.
— На твоєму тілі можна вивчати географію, — засміялась дівчина. — Навіть на обличчі маєш мітку. Але вона зовсім не псує тебе.
— Це єдиний спогад з однієї матроської пивної в Роттердамі. Нічого серйозного — невеличка бійка на п'яну голову, я не встиг ухилитися від кастета, який трохи подряпав мене.