Капелюх Чарівника
- Автор: Янсон Туве Марика
- Серия: Мумі-тролі #3
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 966-8476-07-2
- Переводчик: Наталя Романівна Іваничук
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Капелюх Чарівника». Краткое содержание книги:
— Кукуріку!
(Він був у такому захопленні, що нічого вдалішого утнути не зміг).
У Тата від здивування аж ручка випала з лапи, він притьмом кинувся до вікна.
— Клянуся своїм хвостом! Клянуся своїм хвостом! — ото й усе, на що він спромігся.
— Ця подія стане чудовим розділом у твоїх мемуарах, — сказав Мумі-троль і скерував хмаринку до вікна кухні, гукаючи Маму.
Мама саме готувала запіканку, і їй було не до дитячих пустощів.
— Що це ти знову вигадав, любий Мумі-тролю? — мовила вона. — Обережно, не впади!
У саду Хропусь і Нюхмумрик захопилися новою забавою. Вони спрямовували свої хмаринки назустріч один одному і на повному лету зіштовхувалися. Хто впав першим, той програв.
— Ось я тобі зараз покажу! — репетував Нюхмумрик, стискаючи обома ногами боки хмаринки. — Уперед!
Але спритник Хропусь вивернувся і підступно напав знизу. Хмаринка Нюхмумрика беркицьнулася, а він сам упав головою в городець, аж капелюх зсунувся йому на носа.
— Третій раунд! — скомандував Чмих, який взяв на себе роль судді у грі й літав понад рештою гравців. — Два — один на користь Хропуся! Готуйсь! Увага! Старт!
— Може, політаємо удвох? — запропонував Мумі-троль Хропсі.
— Радо! — погодилася Хропся, підпливаючи на хмарці до нього. — Куди полетимо?
— Пошукаймо Гемуля. Ото він здивується!
Вони зробили коло над садом, але на жодному зі звичних місць Гемуля не знайшли.
— Він ніколи не відходить далеко від дому, — мовила Хропся. — Востаннє я його бачила за сортуванням марок.
— Це було півроку тому, — нагадав Мумі-троль.
— Ай справді, — спохопилася Хропся. — Ми ж проспали всю зиму.
— Добре тобі спалося? — поцікавився Мумі-троль.
Хропся кокетливо злетіла понад верхівкою дерева і, перш ніж відповісти, на хвильку замислилася:
— Мені наснився жахливий сон! Якийсь бридкий тип у високому чорному капелюсі недобре шкірився до мене…
— Дивно, — сказав Мумі-троль. — І мені таке наснилося. Він мав білі рукавички?
— Так, так, — закивала головою Хропся.
Якийсь час вони мовчки розмірковували над дивними сновидіннями, поволі пропливаючи лісом.
Раптом обоє угледіли Гемуля, котрий понуро брів, заклавши лапи за спину і похнюпивши носа.
Мумі-троль із Хропсею крадькома підлетіли до нього з обох боків і водночас зарепетували:
— Доброго ранку!
— Тьху! — розсердився Гемуль. — Як ви мене налякали! Не смійте налітати на мене зненацька! Мало серце не вистрибнуло з грудей!
— Ой, вибач! — перепросила Хропся. — Поглянь, кого ми осідлали!
— Диво та й годі! — мовив Гемуль. — Але я звик до ваших дивовиж, і вже ніщо мене не здивує. До того ж, зараз мені невесело на душі…
— Чому? — співчутливо запитала Хропся. — Подивись навколо — який розкішний день!
Гемуль скрушно похитав головою:
— Вам не збагнути…
— Ми спробуємо, — запевнив його Мумі-троль. — Знову загубив цінну марку?
— Та ні, — зітхнув Гемуль. — Навпаки, усі марки на місці, жодна не пропала. Я маю найповніше зібрання поштових марок у світі.
— Ось бачиш! — підбадьорив друга Мумі-троль.
— Я знав, що ви мене не зрозумієте, — вперто торочив Гемуль.
Мумі-троль із Хропсею стурбовано перезирнулися. Вони трохи пригальмували свої хмаринки і трималися позад Гемуля з поваги до його смутку. Гемуль почалапав далі, а Мумі-троль і Хропся не напосідали на нього, чекали, доки він сам розповість, що у нього лежить на серці.
— Овва! Усе намарно! — скрикнув урешті Гемуль, а за хвилю додав: — Жодного сенсу! Можете віддати мої марки на макулатуру!
— Не кажи такого! — схвилювалася Хропся. — Твоя колекція марок найгарніша у світі!
— Власне! — з відчаєм у голосі вигукнув Гемуль. — Вона довершена! Не існує жодної марки, яка б не увійшла до моєї колекції! Жодної! Що мені тепер робити?
— Здається, я починаю розуміти, в чому справа, — озвався по глибокій задумі Мумі-троль. — Ти вже не є колекціонером, а лише власником своїх марок, а це не так цікаво…
— Отож-бо й воно, — пригнічено підтвердив Гемуль, обличчя його спохмурніло від смутку. — Зовсім нецікаво!
— Любий Гемулю, — озвалася Хропся, лагідно погладивши його по лапці. — А що як започаткувати цілком нову колекцію, збирати щось таке, чого ти ще ніколи не збирав?
— Непоганий помисел! — згодився Гемуль, однак обличчя у нього все ще не розпогодилося, бо ж не годиться одразу веселіти після такого глибокого смутку.
— Скажімо, метеликів… — запропонував Мумі-троль.