Піонери або Біля витоків Саскуеханни

Чи то тому, що рана розболілася, чи, може, щось у голосі й манерах гожої дівчини вразило юнака, — ми не можемо сказати, — але постава його злагідніла, і він нерішуче стояв, ніби не хотів і погоджуватись, але й не смів відмовити. Суддя, — таке було його офіційне становище, і так ми величатимемо його надалі, — зацікавлено приглядався до боротьби почуттів у душі юнака, потім підступив до нього, лагідно взяв під руку і, злегенька підштовхнувши, примусив сісти в сани.

— Ніде ближче Темплтона ви не знайдете допомоги, — мовив він, — а до хатини Натті звідси добрих три милі; їдьмо, їдьмо з нами, мій юний друже, і хай наш новий лікар огляне твоє плече. А Натті повідомить твого приятеля, і ти, коли схочеш, зможеш повернутися до себе завтра вранці.

Юнакові вдалося вивільнитися від судді, але він і далі дивився на дівчину, яка, байдуже про холод, стояла з відкритим обличчям, і почуття, що відбивалися на тому обличчі, підтримували прохання її батька.

Шкіряна Панчоха тим часом, спершись на довгу рушницю, схилив голову, ніби поринув у глибокі роздуми; потім, дійшовши певного висновку, порушив тишу:

— Мабуть, краще поїхати з ними, хлопче, бо коли куля засіла в тілі, то моя рука надто стара, щоб різати людську плоть, як я це робив у минулі часи. Років із тридцять тому, ще за тієї війни, коли я служив під рукою сера Вільяма, я пройшов сімдесят миль дикою пущею сам один із кулею в стегні, а тоді вирізав її своїм складаним ножем. Старий індіанець Джон добре пам'ятає той час, бо я зустрів його із загоном делаварів. Вони йшли слідом за ірокезами, які спустилися вниз і зняли п'ять скальпів на Шогері. Але я таки поставив на одному червоношкірому знак, який він, закладаюся, носив до скону! Я застукав його з тилу, коли він вискочив із засідки, і вліпив — хай мені пробачить панночка — три картечини йому в сідниці, і так влучно, що їх можна було прикрити одним листком подорожника! — Тут Натті випростався, витяг довгу шию, розкрив рот, і хоч здавалося, що все в ньому — очі, обличчя, навіть сама постать — сміялося, нічого не було чути, крім легкого посвисту, коли він поривчасто втягав у себе повітря. — Я загубив формочку для куль, коли переправлявся через Онеїду, і мусив обходитися картеччю, проте моя рушниця не розкидала заряду, як ваша двоствольна цяцька, судде, — з нею, я так розумію, нічого вам і виходити на полювання.

Натті даремно перепрошував дівчину, бо вона саме допомагала батькові перекласти деякі речі й не дослухалась до його мови. Юнак, не мігши далі опиратися лагідній наполегливості подорожан, сів у сани, хоч і, видимо, проти своєї волі. Негр з допомогою хазяїна поклав оленя поверх вантажу. Коли всі влаштувалися, суддя запросив і мисливця.

— Ні, ні, — заперечливо похитав головою старий, — маю вдома передріздвяні клопоти — їдьте із цим хлопчиною, хай лікар огляне його плече. Хоча, коли він витягне кулю, я знаю такі трави, що від них рана загоїться краще, аніж від усіх його чужинських ліків. — Він повернувся вже рушати, коли раптом, щось пригадавши, озвався знову: