Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
Батько й дочка (бо саме такі були родинні стосунки подорожніх) мовчали, поринувши в глибоку задуму; тільки порипування саней часом порушувало тишу. Батько пригадував свою дружину, як вона чотири роки тому притискала до грудей доньку, неохоче відпускаючи її до Нью-Йорка — єдиного на той час міста, де можна було дістати освіту. Кілька місяців по тому смерть забрала в нього подругу його самотності; однак батько, дбаючи про інтереси дочки, вирішив не забирати її назад у цей закутень раніше, ніж вона скінчить свою науку. Думки дівчини були не такі сумні, бо в них вплітався радісний подив від нових краєвидів, що відкривалися її очам з кожним поворотом дороги.
Гора, що нею їхали наші подорожні, була вкрита соснами, які без гілок сягали вісімдесятифутової висоти, а з верхівками бували і вдвічі вищі. Погляд подорожніх вільно проникав крізь численні. просвітки між високими деревами, зупиняючись лише на віддалених вигинах місцевості чи на вершині гори, що підносилася по той бік долини, куди вони поспішали. Темні стовбури дерев рівними колонами зводилися з чистої білини снігів, і то вже на великій височині випускали сучкуваті віти, вбрані у вбогу вічну зелень, яка сумно контрастувала із зимовим заціпенінням унизу. Вітру наче не було, але верхівки сосон велично коливалися, видаючи глухий тужливий шум, цілком суголосний усьому сумному краєвидові.
Сани вже їхали по рівному, й очі дівчини допитливо і трохи боязко вдивлялись у лісові нетрі, коли це під склепінням дерев завалувало гучно й протягло, так, ніби там була ціла зграя гончаків. Подорожній ураз гукнув до негра:
— Стій, Аггі! Це ж старий Гектор! Я впізнаю його гавкіт серед тисяч інших! День сьогодні ясний, і Шкіряна Панчоха пустив своїх гончаків на узгір'я підняти звіра. Тут неподалік оленяча стежка… Слухай, Бесс, коли ти не боїшся гуку пострілів, я добуду тобі на різдвяну печеню оленячої сідловини!
Негр із веселою усмішкою на змерзлому обличчі зупинив коней і почав бити рукою об руку, гріючи задубілі пальці, а подорожній випростався і, відкинувши запону, скочив із саней просто на сніг, що навіть не осів під вагою його тіла. З-посеред купи валіз і пакунків він витяг дубельтівку, скинув товсті верхні рукавиці і, лишившись у шкіряних, оторочених хутром рукавичках, оглянув запал і вже зібрався рушити, коли в лісі почувся легкий шум, і чудовий олень вискочив на стежку просто перед його очі. Звір з'явився несподівано, і біг його був неймовірно швидкий, але те не збентежило подорожнього, що був, певно, неабиякий мисливець. Ледь уздрівши оленя, він приклав рушницю до плеча і, маючи досвідчене око й тверду руку, прицілився, і спустив курок. Олень, очевидно неушкоджений, біг далі. Не опускаючи зброї, мисливець знову вистрелив услід жертві, але з тим самим успіхом.