Сильмариліон
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: АСТРОЛЯБІЯ
- ISBN: 978-966-8657-24-5
- Переводчик: Катерина Оніщук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сильмариліон». Краткое содержание книги:
Ця книга — легендарна провісниця Володаря Перстенів — пропонує нам цілісну міфологічну історію майстерно вифантазуваного, але такого реалістичного світу Середзем’я. Стрункий і взаємопов’язаний кодекс, у якому йдеться про епічну боротьбу між добром і злом, становлять окремі твори: Айнуліндале — міф про Творення світу, про виникнення Зла та причини Падіння; Валаквента — картина ієрархії божественних сил, зображення їхньої вдачі та ролі у Творінні; Квента Сильмариліон — історія повстання Феанора та його роду проти богів, вигнання повстанців із Валінору та їхнє повернення до Середзем’я, а також безнадійної, незважаючи на жертовну мужність, війни з великим Ворогом за Сильмарили — досконалі коштовності, що їх виготовив Феанор, а викрав Морґот; Акаллабет розповідає про падіння великого острівного королівства Нуменор наприкінці Другої Епохи, а сказання Про Перстені Влади подає короткий огляд величних подій Третьої Епохи, насамперед — перебіг Війни за Перстень.
Далі розповідь хутко переходить до «Історії ельфів», або власне «Сильмариліона», до світу, яким сприймаємо його ми, хоча, звісно, видозміненого в напівміфічний спосіб: тут ідеться про розумних персоніфікованих створінь, котрі більш-менш надаються до порівняння з нами. Знання Світобудівничої Драми виявилося неповним: неповним у кожного окремого «бога» і неповним, навіть якби можна було злити воєдино знання цілого пантеону. Адже (почасти, щоби відшкодувати збитки, яких завдав бунтівний Мелкор, почасти ж задля вивершення з граничною майстерністю всього, аж до найменших дрібниць) Творець не відкрив усього. Сотворения та вдача Дітей Бога — ось дві основні загадки. Богам було відомо лише те, що вони прийдуть, кожні у призначений їм час. Таким чином, Діти Бога від початку пов’язані та споріднені, проте й від початку різні. Вони також є чимось абсолютно «інакшим» порівняно з богами, бо ті не брали участі в їхньому творенні, а відтак стають об’єктом їхнього особливого жадання та любові. Ідеться про Первородних, ельфів, і Послідовників — людей. Судьба ельфів — безсмертя, любов до краси світу, доведення її до повного розквіту власною витонченістю і досконалістю, тривання до її скону, повернення навіть після «загибелі»; а ще, по приході Послідовників, навчання їх, прокладання для них шляху та поступове «згасання», разом із тим як Послідовники ростимуть і вбиратимуть життя, що породило й одних, і других. Судьба (чи Дар) людей — смертність, незалежність од кіл світу. І позаяк увесь цикл написано, так би мовити, з погляду ельфів, то смертність — не фантастичне явище, а Божа таємниця, про яку відомо лише те, що «замисел Божий приховано від людей». Смертність — причина смутку та заздрості безсмертних ельфів.
Отож-бо я й кажу, що легендарний «Сильмариліон» — незвичайний і своєю неантропоцентричністю відрізняється від усіх відомих мені творів такого штибу. Центр бачення й інтересів зміщено від людей до «ельфів». Однак прихід людей неминучий: зрештою, автор і читацька аудиторія, на яку він сподівається, — теж люди, а отже, входження в оповіді самих людей (не видозмінених чи частково репрезентованих, як-от ельфи, гноми, гобіти й ін.) обов’язкове. Та все одно вони — це запізнілі прибульці й, попри те, що їхня значущість дедалі зростає, залишаються другорядними, а не головними.
Космогонія передбачає падіння — падіння Ангелів, скажімо так. Утім, воно, звісно, цілком відмінне від цього процесу в християнському міфі. Ці сказання «нові», вони не походять прямо від інших міфів і легенд, але в них неодмінно знайдеться чимало широковідомих стародавніх мотивів або елементів. Зрештою, легенди та міфи, як на мене, складаються головно з «правди», бо, дійсно, колись давно певні істини та способи їхнього тлумачення вже було відкрито, і вони мусять десь виринати повторно, бо ж тільки в такий спосіб можна зрозуміти її (правди) перспективи на сучасному етапі. «Легенда» неможлива без падіння, — всі легенди так чи інак розповідають саме про це — принаймні для таких людських умів, які ми знаємо і маємо.
Отже, продовжуємо. Ельфи зазнають падіння ще до того, як їхню «історію» було овіяно легендами. (Про перше падіння людей із уже пояснених причин ніде не розповідається, — люди з’являються тільки тоді, коли воно відходить у далеке минуле і жива лише чутка про те, що колись вони ненадовго скорилися впливу Ворога і що декотрі згодом розкаялись.) У головній частині переказу — власне «Сильмариліоні» — мовлено про падіння найобдарованішого роду ельфів, їхнє вигнання з Валінору (такого собі Раю, Божественної оселі) на далекому Заході, про повторний вступ на терени Середзем’я (краю, де вони народилися), що тривалий час перебувало під верховенством Ворога, та про боротьбу з ним — із видимо втіленою владою Зла. Сказання набуло такої назви через те, що всі події згруповано довкола долі та значення Сильмарилів («сяйва чистого світла»), або Первісних Коштовностей. Суб-творча функція ельфів набуває символічного значення завдяки виготовленню цих коштовностей, однак Сильмарили — це не просто прекрасні речі. Було ще і Світло. Світло Валінору, що стало видиме у Двох Деревах, зі Срібла та Золота[4]. Лють Ворога знищила їх, і Валінор поринув у темряву, проте перед остаточною загибеллю Дерева породили світло Сонця та Місяця. (Помітною відмінністю цих легенд од більшості інших є те, що Сонце в них виведено не божественним символом, а чимось другорядним, та і «світло Сонця» (світ під сонцем) стає висловом на позначення світу, який зазнав падіння, а також зрушеного, недосконалого, видіння.)
4
Позаяк усе це має символічне або алегоричне значення, Світло — це такий прасимвол у природі Універсуму, що його важко піддавати аналізу. Світло Валінору (породжене світлом, яке існувало ще до всіляких падінь) — це світло мистецтва, не позбавленого сенсу, мистецтва, в якому речі трактовано водночас із наукового (філософського) та образного (суб-творчого) погляду і яке стверджує, що вони однаково добрі та прекрасні. Світло Сонця (чи Місяця) Дерева породили лише після того, як їх забруднило Зло.