Сильмариліон

У нуменорському падінні в немилість можна виокремити три фази. Спочатку — покора, добровільний послух, хоч і без повного розуміння. Потому — довгий період неохочого послуху з дедалі від­вертішими наріканнями. І нарешті — повстання, поділ на Людей Короля, бунтарів, і на маленьку групу Вірних, котрі зазнають пере­слідування.

Позаяк нуменорці на першому етапі були людьми мирними, то випробовували власну мужність у морських мандрівках. Як нащад­ки Еаренділа вони стали видатними мореплавцями та (адже Захід для них був закритий) дісталися далеких Півночі, Півдня і Сходу. Плавали головно до західних узбереж Середзем’я та допомагали ель­фам і людям боротися із Сауроном, чим викликали його довічну ненависть. У той час серед Диких Людей нуменорців уважали мало не божественними добродіями, котрі приносили дари мистецтва та знання і знову відбували кудись, залишаючи по собі чимало легенд про королів та богів поза західним сонцем.

На другому етапі, у дні Гордості й Слави, а водночас і невдово­лення через Заборону, нуменорці почали прагнути радше багатства, ніж благості. Бажання уникнути смерті породило культ мертвих, і вони щедро осипали скарбами та мистецькими творами могили і пам’ятники. На ту пору на західних узбережжях уже було облаштовано поселення, які стали оплотами та «фабриками» володарів, а самі нуменорці стали схожі на збирачів податків і на своїх величезних ко­раблях вивозили щоразу більше й більше різноманітною краму. Люди Нуменору почали виготовляти зброю та механізми.

Цей етап завершився, а останній — розпочався сходженням на трон тринадцятого[9] короля по лінії Елроса — Тар-Кал іона Золо­того, наймогутнішого та найгордовитішого з усіх королів. Коли він довідався, що Саурон прибрав собі титул Короля Королів і Волода­ря Світу, то вирішив присоромити «самозванця». Сильним і велич­ним увіходить Тар-Каліон у Середзем’я, і така неозора його військова міць, а нуменорці такі страхітливі в часи слави, що прислужники Саурона не сміють виступити проти них. Саурон упокорюється, засвідчує Тар-Кал іонові свою пошану, і його як заручника та в’язня відвозять до Нуменору. Однак там, завдяки хитрості й знанням, він хутко вивищується від слуги до головного радника короля та споку­шає своєю брехнею і його, й переважну частину володарів і народу. Саурон заперечує існування Бога, кажучи, що Єдиний — чистий вимисел заздрісних валарів Заходу, оракул їхніх власних бажань. Найвищий із богів — той, хто мешкає в Порожнечі, той, хто врешті переможе й у порожнечі ж витворить для своїх слуг нескінченні во­лодіння. Заборона — це лише оманний засіб залякування, щоби Королі Людей не змогли здобути вічного життя і конкурувати з валарами.