Серце Змії через 200 років
- Автор: Розов Александр Александрович Rozoff
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Серце Змії через 200 років». Краткое содержание книги:
4 жовтня 1957 р. було запущено перший штучний супутник Землі. Людство вступило в космічну еру. А в 1958 р. Іван Єфремов видав фантастичне оповідання «Серце змії», про зустріч двох зорельотів, земного та інопланетного в далекому космосі. За 50 років, проґрес зробив крок вперед, але проблеми, поставлені Єфремовим, не втратили актуальність. Зараз ми можемо подивитися на них ширше, ніж було можливо в його час.
Ось тепер можна починати. Час дії — кінець XXII століття нової ери (за старим стилем), або початок III століття космічної ери (за новим стилем). Місце дії — околиці зірки Серце Змії (Cor Serpentis), приблизно 75 світлових років від Землі (Терра).
— Спірно, — зітхнув Гольм, задумливо почухавши пузо, — і про універсальну естетику спірно, і про схожість з людьми теж.
— Спірно, — погодилася вона, але лоґіка є. Валлабі схожі на кроликів, а кенґуру — на великих тушканчиків, хоча в них абсолютно різна ґенеза.
— У них абсолютно одна й та ж рідна планета, — заперечив він, — а троглодити на 4-ій планеті 82-Ерідана схожі на щось середнє між рептиліями та амфібіями.
— Але, погодься, Бос, не без схожості з людьми. Вони двоногі, дворукі, майже прямоходячі, з бінокулярним зором…
— Авжеж. І з масивним хвостом, яким балансують при стрибках. Здається, Шарк, вони більше схожі на дуже товстих кенґуру, що переодягнулися жабами, ніж на людей.
Рамі плавно змінила позу, всілася на п’яти, і відповіла:
— Мешканці 4-ої Ерідана так і не створили машинну цивілізацію, хоча вони існують значно довше за людей. Якась недосконалість перешкодила їм розвиватися.
— Ти вважаєш, що в цьому винен їхній хвіст? — поцікавився капітан.
— Я просто викладаю думку доктора Єфремова, — нагадала вона.
— Так, зрозуміло. І що в нього далі?
— Далі йде міркування про ксеноноолоґію. Єфремов дотримувався ідеї спільності властивостей розуму. Він вважав, що всі розумні істоти цивілізацій класу вище за III-а матимуть схожі принципи мислення й етики. Тим більше схожі, чим вище рівень розвитку. Дві різні цивілізації, що досягли зірок, легше домовляться, ніж два дикі племені з однієї планети. За точність цитати не ручаюся, але… Взагалі, Бос, це те, виходячи з чого ти вирішив, що ми та інші маємо однакові хартії далекої розвідки.
— Хартія — це не етика, це праґматика, — твердо сказав капітан, — а праґматика — це майже те ж саме, що й теорія ігор. А теорія ігор — це математика, вона універсальна.
— А Єфремов так і пише, — повідомила Рамі, — у цивілізацій, починаючи з III-б етика майже зливається з праґматикою. Бо вони складаються з дійсно розумних істот. Не випадково, до речі, хартія не бере до уваги інтереси цивілізацій нижчого рівня. Ніхто цього не говорить уголос, але справа ж не тільки в оцінці ризику конфлікту. Ми просто не вважаємо їх цілком розумними.
— Ми відхилилися від Івана Єфремова, — нагадав Гольм.
— Ні краплі, — заперечила вона, — Єфремов якраз показує, наскільки непраґматична етика властива цивілізаціям від II до III-а. В області оцінки ризиків, в економіці, управлінні та… В усьому іншому теж. Я не настільки добре знаю середньовічну історію, щоб розібратися в його міркуванні на цю тему. Він пише, що деякі цивілізації III-а самознищуються у військових конфліктах перехідного періоду від середньовіччя до нового часу. Небезпечна точка: деякі ядерні й космічні технолоґії вже відкриті, але принципи праґматики ще не сприйняті, як єдино придатні для устрою суспільства. У нас ця точка пройдена трохи більше століття тому.
— Так, — погодився капітан, — це один із постулатів досі не перевіреної теорії Дрейка.
— Потім, — продовжувала вона, — Єфремов описує процедуру зближення та стикування кораблів. Технічні деталі я пропускаю, вони не дуже відповідають.
— Зрозуміло. І що далі?
— А далі з’ясовується, що інші на вигляд — як люди, але окисник в їх метаболізмі не кисень, а фтор. В якості розчинника, відповідно, не вода, а фтороводень. Це, звичайно, робить прямий фізичний контакт неможливим. Максимум — поплескати один одного по плечу через скафандр.
— У нашому випадку цієї проблеми нема, — зауважив Гольм, — Як би ці хлопці й дівчата не виглядали, вони дихають киснем і складаються з водно-орґанічного колоїду, як і ми. Правда, біополімери в цьому колоїді інші. Замість поліпептидів — поліетери, наприклад.
— Звідки ти знаєш, Бос?
— Звідти, що іноді виймаю ніс зі своєї чашки й повертаю до екрану. З хімією комп уже розібрався. І з астрономією також. Наші інші походять із 3-ої планети зірки HD 80606, Це в сузір’ї Великої Ведмедиці, близько 190 світлових років від Сонця.
— І більше 200 світлових років звідси? — уточнила Рамі, — виходить, вони належать до класу III-ц. Тобто, вони дещо розвиненіші, ніж ми, як і припускав Єфремов.
— Виходить що так, — він ткнув пальцем у кут голоекрана, куди комп вивів 3D модель корабля інших, побудовану за даними радарної зйомки, — Глянь на це. Відчуваєш?
— Величезний і досить дивний, — нерішуче сказала вона.
— Чом би й ні, — заперечив Гольм, — Це наш «Ліґерон» — крихітний і досить дивний. Бо побудований за експериментальним малосерійним проєктом. Майже штучна річ, як усі наші зорельоти. А їхній корабель — великосерійне штампування, нашльопане на фабриці-автоматі. Це видно. Він стандартний, як наші шатли. Ми до такого дійдемо через півстоліття, не раніше. Хоча, якщо вони з нами поділяться своєю технолоґією… Так, а, що у Єфремова відбувається у змістовній частині контакту?