Серце Змії через 200 років
- Автор: Розов Александр Александрович Rozoff
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Серце Змії через 200 років». Краткое содержание книги:
4 жовтня 1957 р. було запущено перший штучний супутник Землі. Людство вступило в космічну еру. А в 1958 р. Іван Єфремов видав фантастичне оповідання «Серце змії», про зустріч двох зорельотів, земного та інопланетного в далекому космосі. За 50 років, проґрес зробив крок вперед, але проблеми, поставлені Єфремовим, не втратили актуальність. Зараз ми можемо подивитися на них ширше, ніж було можливо в його час.
Ось тепер можна починати. Час дії — кінець XXII століття нової ери (за старим стилем), або початок III століття космічної ери (за новим стилем). Місце дії — околиці зірки Серце Змії (Cor Serpentis), приблизно 75 світлових років від Землі (Терра).
— Бос, це — вони? — обережно запитала Рамі, — …Інші?
— У вільний час можеш розглянути інші версії, — сказав капітан, — як то: Дід Мороз, Добра Фея і Тінь батька Гамлета. Але робоча версія на даний момент така: перед нами, а точніше вже позаду нас, пілотований космічний апарат невідомої цивілізації класу III підкласу «б» або «ц». Згідно з хартією далекої розвідки.
…Згідно з Хартією далекої розвідки (ХДР), такої ситуації не мало бути — її просто не передбачили, позаяк вона уявлялася абсолютно неймовірною. Сталося, в загальних рисах, наступне. Файндер «Ліґерон», перемістившись через «кротову нору» в околиці системи зірки Унук-аль-хайя (Серце Змії) з метою дослідження 2-ої планети на предмет її можливої колонізації, виконував гальмування в площині екліптики. Його поточна швидкість складала 20 тисяч кілометрів на секунду при дистанції до Серця Змії — близько 290 мільйонів кілометрів, а до цільової планети — біля 140 мільйонів кілометрів. Бортовий комп уже встановив, що планета не має техносфери, не є джерелом електромаґнітних випромінювань, підозрілих у штучності, і не має штучних сателітів. Просто кажучи, на планеті й навколо неї нема ніяких слідів діяльності машинної цивілізації.
2-а планета мала два супутники — один у півтора рази менший за террянський Місяць, а інший — зовсім маленький, розміром з великий астероїд. В атмосфері планети був присутній кисень у концентрації близько 18 відсотків і значна кількість водяної пари, що вказувало на існування великих природних резервуарів з цією корисною речовиною — морів та океанів, населених фотосинтезуючими орґанізмами.
Придатність для колонізації поки що підтверджувалася, але слід було ще здійснити контрольний огляд на місці. Згідно з планом, приблизно через 8 годин «Ліґерон» мав, скинувши швидкість до 10 кілометрів на секунду, вийти на стаціонарну планетарну орбіту.
Увесь цей план полетів шкереберть, коли бортовий комп повідомив про виявлення на відстані півмільйона кілометрів аномального об’єкта, що також рухався в площині екліптики зі швидкістю близько 22 тисяч кілометрів на секунду відносно центральної зірки. Об’єкт ішов курсом 140 градусів відносно курсу «Ліґерона» і виглядав, як розмазаний штрих на краю фронтальної панорами голоекрана. Якби швидкість і курс об’єкта зберігалися, він мав би проскочити за 80 мільйонів кілометрів від «Ліґерона» і через 6 годин піти в міжзоряний простір. Але об’єкт, також, як і «Ліґерон», мав субнуклеарний двигун і, подібно до «Ліґерона» виконував маневр гальмування зі зміною курсу. Через хвилину, тобто до моменту збору всього екіпажу в осьовій рубці, об’єкт уже пішов на задню панораму. Згідно з попереднім аналізом елементів руху, проґнозувався його поворот і вихід на стаціонарну орбіту з радіусом не більше 200 мільйонів кілометрів від Серця Змії.
Власне, що тут говорити «об’єкт», коли ясно було, що перед ними — зореліт невідомої цивілізації, що стоїть по своєму рівню розвитку досить близько до цивілізації Терри. Такого в історії людства ще не траплялося.
Досі вдалося виявити тільки три цивілізації класу I (що знаходяться на до-машинному рівні — себто в кам’яному віці). З них лише одна (в системі 82-Ерідана) безперечно була палеолітичною культурою. Інші дві (у системах Ета Касіопеї та Сиґма Павича) на думку багатьох учених не були розумними, а лише мали інстинкти будівництва будиночків або гнізд. Як єхидно висловився один критик «якщо за ними визнавати розум, то наших галок треба вважати просто ґеніальними».
Ще туманніше йшла справа з класом В, цивілізаціями, що знаходяться на пост-машинному рівні розвитку. Більше 20 років були відомі «флейкери», але щодо них було не зрозуміло: чи то це й справді надцивілізація, чи то якесь надпотужне й надскладне метаґалактичне явище, що не має прямого відношення ні до життя, ні до розуму в людському розумінні.
Існування цивілізацій класу II (машинних докосмічних) ніхто не заперечував, що й зрозуміло: всього чверть тисячоліття тому до цього класу відносилося людство.
Існування цивілізацій класу IV (суб-надцивілізацій) припускалося за умови, що флейкери — усе ж таки є надцивілізацією, тобто між ними та звичайними машинними цивілізаціями класу III має бути перехідна ланка.
Що ж стосується самого класу III, то до цього моменту був відомий лише один його представник — людська цивілізація. Згідно з класифікатором (див. додаток до Хартії), вона належала до підкласу III-б (машинна космічна цивілізація, що оперує в околиці близько 100 світлових років від материнської зірки).