Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Юрінком Інтер
- ISBN: 978-966-667-329-2
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України». Краткое содержание книги:
Для студентів і викладачів вищих юридичних навчальних закладів, практичних працівників Державної кримінально-виконавчої служби України та широкого загалу читачів, які цікавляться представленою проблематикою.
Загальне попередження спрямоване на утримання всіх громадян від вчинення злочинів під загрозою покарання та пов’язаним з ним державним і громадським обмеженням прав і свобод. Ця мета полягає в такому впливі покарання, який забезпечує попередження вчинення злочинів з боку інших осіб і звернений насамперед до осіб, схильних до вчинення злочину. Отож, кримінально-виконавче законодавство переважно може створити умови саме для попередження вчинення нових злочинів з боку колишніх засуджених. Це забезпечується системою заходів соціальної адаптації, контролю та нагляду. Що ж стосується попередження вчинення нових злочинів з боку інших осіб, то механізм забезпечення його ефективності нині практично відсутній.
5. Така мета, як «запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими», в цілому відповідає положенням міжнародних норм і стандартів поводження з питань прав людини та Основному закону нашої держави. Зокрема, ст. 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі — Європейська Конвенція про захист прав) в безумовних формулюваннях забороняє катування[1], нелюдське та принизливе поводження й покарання, а ст. 28 Конституції України дослівно відтворює текст ст. 3 Європейської конвенції. З одного боку, така заборона є абсолютною, з іншого — Європейська конвенція про захист прав та Конституція України не дають ніяких визначень для понять, використаних у згаданих статтях. Термін «катування» в національному законодавстві тлумачиться лише у ст. 127 КК України, за якою «катування» — це умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать її волі.
На відміну від названих актів, Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р., ратифікована Україною 26 січня 1987 р., (далі — Конвенція ООН проти катувань) у ст. 1 передбачає, що для її цілей термін «катування» означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне спричиняється сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона запідозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої іншої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання спричиняється державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають в офіційній якості, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи з їх мовчазної згоди. У цей термін не включаються біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи викликаються ними випадково. Отже, Конвенція ООН проти катувань встановлює такі ознаки «катування»: а) специфічну мету — «одержати... відомості чи визнання, покарати ... за дії... залякати чи примусити ... » або б) «причину, засновану на дискримінації будь-якого характеру».
6. Практика Європейського суду з прав людини (далі — Суд) значно розширює дію ст. 3 Конвенції ООН, починаючи з визначення терміна «погане поводження». Останнє, на думку Суду, передбачає, що певне фізичне чи психічне насильство застосовується з незаконною метою чи нерозмірно із законною метою (інакше кажучи, заходи «викликані терапевтичною необхідністю», не можуть вважатися нелюдським чи таким, що принижує гідність).
7. Слід також зазначити, що при визначенні поганого поводження Суд використовує поняття «мінімальний рівень жорстокості заподіюваних страждань». Це оцінне поняття, для визначення якого враховуються: характер поводження чи покарання, в якій обстановці, яким чином і якими методами воно здійснюється, його тривалість, фізичні та психічні наслідки, а також у деяких випадках стать, вік і стан здоров’я потерпілого. Приміром, дискримінація або позбавлення волі самі по собі можуть містити певний елемент приниження і призвести до несприятливих психологічних наслідків для особи. Однак якщо ці принизливі елементи не сягають «мінімального рівня жорстокості», Суд не розглядатиме це як порушення. Щоб покарання було таким, яке принижує гідність, пов’язані з ним образа чи приниження мають сягати особливого ступеня і, в усякому разі, відрізнятися від звичайного елемента приниження. Оцінка його відносна: вона залежить від усіх обставин справи і, зокрема, від характеру й обставин покарання як такого та способу і методу його виконання.
1
Термін «катування» є синонімом терміна «тортури» (див.: Словник синонімів української мови (Словники України): У 2 т. — К.: Вид-во «Наукова думка», 2006. — С. 96).