Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України

Доцільнішим видається розуміння поняття «виправлення», що випливає з міжнародних документів: мета виправного впливу на засуджених полягає в то­му, щоб зберегти їх здоров’я та гідність, і в тому ступені, в якому дозволяє строк покарання, сприяти формуванню у них почуття відповідальності й навичок, які сприятимуть їх реінтеграції в суспільство, допоможуть їм після звільнення слі­дувати вимогам законності та задовольняти свої життєві потреби власними си­лами. Таке виправлення має на меті мінімізацію негативного впливу позбав­лення волі на особистість і соціальну поведінку осіб, позбавлених волі.

3. Ресоціалізація — це ще більш глибокі зміни в особистості й поведінці особи, в результаті яких відбувається свідоме відновлення засудженого в со­ціальному статусі повноправного члена суспільства, повернення його до само­стійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя. У чинній редак­ції ст. 6 КВК України мета ресоціалізації дещо перебільшена. Певною мірою це данина наукам так званого психолого-педагогічного циклу, а також тим ча­сам, коли були модні волюнтаристсько-утопічні гасла. У сучасних умовах між­народна спільнота вже дійшла сталого висновку, що виправлення, а тим біль­ше ресоціалізація не завжди дають очікуваних результатів, оскільки ці цілі, як показав досвід минулих років, не є реальними.

Окрім внутрішніх психологічних факторів ресоціалізації колишнім засу­дженим перешкоджає байдуже ставлення до них, а в деяких випадках і відверте неприйняття їх як найближчим оточенням, так і суспільством в цілому. Звіль­нені з місць позбавлення волі опиняються наодинці з масою проблем: пошук житла, навчання, роботи чи інших засобів до існування тощо. А від того, наскільки успішним буде вирішення проблем, з якими стикається ця категорія осіб, залежить успішність інтеграції звільненого в суспільство, а зрештою і зменшен­ня ризику вчинення ним нового злочину. Таким чином, досягнення ресоціалізації, навіть за умови чіткого визначення критеріїв успішності цього процесу, являє собою комплексну проблему, що не може бути обмежена конкретним часом та остаточно вирішена у межах процесу виконання кримінальних по­карань. Тому й не можна досягненню ресоціалізації надавати значення такого завдання для кримінально-виконавчого законодавства, що підлягає безумов­ному досягненню. Це доцільно враховувати в майбутньому законодавстві.