Привид із Валової
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7166-8
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Привид із Валової». Краткое содержание книги:
— Е! Е! Хто тут! Я тебе не боюся!
Відповіддю була тиша, і він вигукнув уже сміливіше:
— Виходь! Покажися! Де ти!
Нікого нема. Слід було чекати.
Пустивши правицю вздовж тулуба, він рішуче вийшов на середину зали. Неквапом обертаючись довкола, міркував, із чого б почати. Розгледівши за риштуванням сходи нагору, вирішив: робитиме, як треба. Заведено, існує негласне правило: починати згори, потім спускатися донизу. Він мав величезний сумнів, що ретельне обстеження саме другого поверху йому потрібне. Але, провагавшись, домовився сам із собою, точніше — з власною совістю: краще витратити додатковий час, піднявшись туди й оглянувши, що й де треба, аніж потім картатися — мав змогу, а не зробив. Поспішати нема куди — ніч попереду.
Запхнувши «бульдога» до кишені, чоловік переклав ліхтарик у праву руку, міцно стис, немов це було бильце, за яке слід триматися, аби не впасти. Промінчик освітлював шлях. Женучи залишки дурних думок, особливо — навіяні щурами страхи, він почав сходження на другий поверх будинку.
Раніше їх розділяли балки перекриттів. Тепер же новий власник збирався перетворити стару, більш як сторічної давнини, забудову на власний маєток. Резиденцію неподалік від самого міського серця, котра підкреслювала б його високий статус. Колишній домовласник не міг собі такого дозволити — одна з причин, чому тепер скрегоче зубами, махає після бійки кулаками та годує львів’ян дурними казочками.
Нічого йому не допоможе.
Для того чоловік ризикнув прийти сюди глупої ночі.
Де там — жодного ризику, вже переконався. Забобони самі.
Тримаючи рівновагу, нічний візитер таки вибрався на верхній поверх. Зупинився. Прислухався. Знову здалося, чи тут теж щось шарудить… Навряд, пацюки, хоч знані верхолази, але зараз їм тут нема чого робити. Нікого іншого тут боятися особливо не слід. Високо, та й стіни довкола.
Не зі стіни ж…
Позаду, вже не криючись, хтось подав ознаки життя.
Чоловік сахнувся, рвучко повернувся. Револьвер у правій кишені, лівою не дістати швидко.
Ліхтарик висвітив те, що насувалося.
Нічний гість закричав…
Розділ перший
КЛИМЕНТІЙ КОШОВИЙ, НОТАР, ЗАВЖДИ ДО ВАШИХ ПОСЛУГ
Той ранок почався зі сварки.
— Ви ховаєтеся від мене вже третій день! — кричав Веслав Зінгер.
Домовласник почав ломитися до Климового помешкання зранку. Кошовому довелося відчиняти, накинувши на себе лише халат.
Ніколи не любив показуватися на людях неодягненим чи, точніше, напіводягненим, у спідньому. Завжди, ще з дитинства, відчував незахищеність та вразливість, постаючи в такому вигляді. Мабуть, подібне переживав не він один, інакше б поліція не приходила з ордерами на арешт та обшук зрання, коли жертви ще сплять. Щоб видерти їх із ліжок, не дати як слід вдягнутися й тим самим уже стати на порядок вищими від потенційних порушників закону. Слава Богу, більш ніж за рік життя у Львові йому не випадало печальної нагоди, чи діє австрійська поліція так само, як російська. Бо царської скуштував: минулого червня нагрянули до нього на київську квартиру, ще шостої ранку не пробило.
Втім, сидіти перед поліцейськими агентами та жандармським ротмістром у білизні та просити дозволу вдягнути штани — усе ж не найбільше приниження, пережите Климом у той час. Аби цим усе тоді обмежилося…
— Куди я можу сховатися від вас, пане Зінгере! — парирував він, щільніше загортаючись у халат і тугіше затягуючи пояс. — Будинок належить вам, я тут живу з вашого люб’язного дозволу. Та це зовсім не означає, що ви маєте право отак вриватися зрання в мій приватний простір! Мені треба привести себе в порядок, зварити кави та бігти на службу!
Зінгер витер спітнілого від обурення лоба. Причому таким необережним жестом, що збив із маківки незмінну ярмулку, відкривши на загальний огляд проплішину ідеально круглої форми. Метушливо повернувши головний убір назад, він знову витер завжди ідеально білою, але разом із тим чомусь постійно жмаканою хустиною розпашіле від гніву лице, тупнув ногою, ніби так підтверджуючи свою цілковиту правоту:
— Та ви самі це сказали, пане Кошовий! Ви ж не будете заперечувати, що самі це сказали? У вас вистачить совісті заперечувати це?