З Елеанор Оліфант усе гаразд

Дорогою на роботу я проходжу повз салон «Кошик краси Джулії». І коли я зайшла туди сьогодні, у них якраз скасували один прийом. На все піде близько двадцяти хвилин, Кайла стане моїм косметологом, і це коштуватиме мені сорок п’ять фунтів стерлінгів. Рівно сорок п’ять фунтів, нагадую я собі, коли Кайла веде мене на нижній поверх. Він того вартий. Кайла, як і інші працівники, одягнена в білу уніформу, яка нагадує хірургічний костюм, і білі сабо. Мені подобається це псевдомедичне вбрання. Ми заходимо в некомфортно маленьку кімнатку, у якій заледве вміщаються кушетка, стілець і столик.

— А тепер, — каже вона, — вам потрібно зняти свої… — вона робить паузу й дивиться на мої стегна, — ем-м-м, штани та білизну, а тоді лягти на кушетку. Вам потрібно бути оголеною вниз від талії або ж можете скористатися ось цим, — каже вона і кладе на кушетку невеликий пакет. — Загорніться в рушник, а я повернусь за кілька хвилин. Гаразд?

Я киваю. Я не очікувала, що потрібно буде так багато всього робити.

Тільки-но за нею зачинилися двері, я зняла взуття і вилізла зі штанів. А шкарпетки можна залишити? Я подумала, що заради балансу шкарпетки варто зняти. Тоді я знімаю трусики і на мить замислююсь над тим, що з ними робити. Мені здається, не варто вішати їх на спинку стільця, щоб усі їх бачили, як я зробила зі штанами. Тому я обережно складаю їх і кладу в сумочку. Почуваючись виставленою напоказ, я беру невеликий пакет, який Кайла залишила на кушетці, і відкриваю його. Я витрушую його вміст і уважно роздивляюся: усередині лежить пара крихітних трусиків, які, за номенклатурою «Маркс енд Спенсер», називаються «танга». Вони зроблені з тієї ж тканини, що й чайні пакетики. Я одягаю їх. Вони замалі, і моя шкіра звисає з кожного боку.

Кушетка дуже висока, я помічаю пластикову сходинку під нею, яка допомагає мені вилізти. Я лягаю. Кушетка застелена рушниками і вкрита зверху тим грубим блакитним папером, яким вкривають поверхні в кабінетах лікарів. Ще один чорний рушник був складений біля моїх ніг, тому я накинула його на себе, щоб вкритися. Чорні рушники мене турбують. Які, цікаво, брудні плями мав приховати цей темний колір? Я дивилася в стелю та рахувала світильники, а потім почала роздивлятися навколо. Попри тьмяне освітлення, я помітила шорсткі відмітини на блідих стінах. Кайла постукала в двері й увійшла, сповнена неприхованої життєрадісності.