Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства

Безумовно, ми майже нічого не знаємо про Сократа напевно. Наприклад, для Аристофана він був людиною, завдяки якій філософія цілком могла б набути сатиричної форми. Поет залишив по собі комедію «Хмари», її сюжет розгортається навколо філософської школи на чолі з Сократом. Аристофан писав про нього, коли той іще жив, а от інший, більш відомий творець Сократового образу, Платон, був тоді лише дитиною. У комедії «Хмари» автор висміює сократичний спосіб життя як такий, що аж ніяк не відповідає здоровому глузду чи будь-якій практичності. Ба більше, Сократ виступає тут у ролі лідера мистецтва софістики — словесної еквілібристики. З яких причин Аристофан часто зображує цього філософа заледве не дурнем? Насправді відповідь очікувана: бо його поведінка не збігається з конвенціями афінського життя. Насамперед, він усюди ходить босоніж, завше нечесаний і брудний, через що йому конче кортить кинути виклик усталеним цінностям, а його блідий колір обличчя вказує на те, що він звик цуратися перебування на свіжому повітрі. Також Сократ ледь спроможний прогодувати й одягнути себе, не кажучи вже про дітей та учнів. А до того ж, виявляється, він схильний до нападів абстракції. Чи не буде тоді його філософія видаватися не лише нерозумною, а, либонь, і потенційно небезпечною?

Ніби у відповідь на шарж Аристофана Платон у «Бенкеті» комічні риси Сократа висвітлює зовсім по-іншому. Афінський мудрець якось несподівано постає в нього таким собі «божественним дурнем». Щоправда, Сократова маргінальність увиразнюється через його характер та інтелект. Наприклад, у всіх розумних бесідах, де провадиться обговорення повсякденного життя чи природа еросу з багатьма співрозмовниками (разом з Аристофаном), його виразно зображено як розважливого іроніка. Що ж, нехай Сократ, на перший погляд, і втілює архетип кумедного дурника, проте у ньому приховані також і високі прагнення та чесноти. Тому Платон, малюючи дещо кумедний портрет свого ексцентричного вчителя, все ж таки захищає його від карикатурних глузувань Аристофана. Філософ взуває гарні сандалі, коли збирається взяти участь у симпозіоні, доводячи, що він таки здатний дотримуватися соціальних норм. Його поведінка слугує прикладом хоробрості у війні, а схильність до абстракції тепер сприймається як ознака мудрості. Глибоке Сократове філософування, таким чином, безпосередньо пов’язане з його потішним шаленством[6].