Українська мала проза XX століття: Антологія. Упорядник Віра Агеєва
- Автор: Довженко Александр Петрович, Забужко Оксана Стефановна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 978-966-359-221-3
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Українська мала проза XX століття: Антологія. Упорядник Віра Агеєва». Краткое содержание книги:
Наша мала проза розкрила психологію перечулених, мімозно вразливих нових жінок епохи декадансу — і неймовірно трагічний досвід галицьких переселенців у Новий світ, високий ідеалізм митців-модерністів, котрі поставили творчість вище за всі цінності, — і розчарування безґрунтовних революційних романтиків, які захотіли взяти на себе місію вдосконалення Божого творіння. У другій половині століття кращі українські майстри зосереджувалися на героях-марґіналах, що не могли співіснувати з радянською дійсністю. Покоління 1991 року скрупульозно аналізувало стан людини, котра переживає крах узвичаєних цінностей і мусить адаптуватися до цілком нового часопростору. Маємо цілий ряд блискучих імен, різні стильові моделі, різні індивідуальні манери письма, пов’язаних як з модерністськими, так і з визивно авангардними орієнтаціями й традиціями.
* * *
Антологія «Українська мала проза XX століття»… якраз і бачиться такою… спробою канонотворення на теренах нашого красного письменства.
Газета «Нація і держава», 10 червня 2008 року
Памва знав таку дорогу до лікарні, котрою можна було пройти, не виходячи на вулицю — самими лиш подвір’ями. Шалена тахікардія — наслідок неспання і всіх стимуляторів — аж перебивала дихання. Відчувалося, як від надниркових залоз, наповнених адреналіном і всякими іншими гормонами, розходиться по всій спині такий лоскіт, ніби судини були окуповані різними комахами; важко витримувати. Тіло було у максимальному тонусі — кожен рух робився так, щоб витратити якнайбільше енергії; Памва ледве стримувався, аби не зробити сальто.
На одному подвір’ї в альтанці сиділи якісь люди, Памва побачив три сигаретні вогники. В цім районі його знали, до того ж був старшим, тому не почував жодної небезпеки. Він відійшов досить далеко від альтанки, коли почув, що ззаду хтось біжить. Памва повернувся і побачив великого пса, котрий мчав по алейці просто до нього. Памва зробив кілька кроків назустріч, сильно тупаючи ногами і ревучи, як звір; руки виставив вперед. Пес зупинився, але не відступив і ще не перестав нападати. Памва мусив безперервно дивитися на нього і тримати себе у напруженні. Помалу відходив крок за кроком назад, а пес так само напружено і помалу ішов за Памвою, чекаючи, коли той хоч трошки відвернеться і можна буде напасти. Памва відчував всередині зрушення більше, ніж від нітрогліцерину. Так вони пройшли близько десяти кроків, видно, перетнули якусь межу, бо пес раптово розслабився, отріпався, замахав хвостом і цілковито збайдужів до Памви. Ще пару кроків Памва зробив задом, а потім повернувся, мало не упав, бо заплуталися ноги. Він слабнув настільки очевидно, що відчував, як важче стає виконати кожну наступну фазу розтягнутого у часі одного кроку. Весь адреналін вибухнув і розвіявся. Памва присів і перечекав найбільшу слабість. Потім побрів у бік лікарні, втративши просторове чуття власної форми тіла. Очі закривалися, він думав закурити, але не зміг і не захотів. Вже уявляв собі до найменших тропізмів, як лежить і знає, що можна засинати.
Памва лиш привітався зі своєю бригадою, сказав, де його шукати, і пішов до їхньої машини. Вліз всередину, ліг на ноші, втягнув лице у плащ, ще накрився коцом і заснув. Йому приснилася скеля, виставлена далеко у море; було зрозуміло, що це північна європейська Атлантика; ціла скеля, ціла гора була геть чисто заставлена вазонками — невеликими кімнатними вазонками — з рідкісними африканськими рослинами, яких переважно не культивують, всі рослини якраз тепер цвіли. Памва летів високо над скелею, десь на два свої зрости, але так, ніби ковзав, стоячи вертикально на ногах, але утримуючи рівновагу — як з’їжджають льодяними ковзанками з горбів. Однак він не міг летіти, куди хотів, а переміщався разом з якоюсь течією — очевидно, тим, що називають повітряним потоком. Найзахоплюючішим було те, що Памва знаходився на дні потоку (необмеженого поза тим ніякою твердю), а над ним, десь під самою поверхнею пливли одна за одною майже нерухомі кольорові риби. Поверхня потоку виділялася на дні неба чорним.
Памву розбудили аж перед фірткою одноповерхової вілли, котра лиш в останні роки була розділена на кілька помешкань. Колишні галереї були зашклені і пристосовані під спіжарки і комірки. Від цілого ряду інших вілл ця відрізнялася тим, що у всіх вікнах світилося. Городи за кожною з них доходили до ріки. Тут був край міста. Біля фіртки стояло кілька міліційних патрулів, вони курили і переповідали один одному всі деталі події. Памва нічого не хотів знати. Він узяв ноші і пішов стежкою через сад до ґанку. Запах листя, хащі саду, відчуття ріки, віддаленість світел міста, чоловіки біля воріт, дух перекопаної землі — все справляло враження рівнинного села.
Двері були цілком відкриті, тому ще на ґанку відчувався кваскуватий запах дому, а в кімнаті найсуттєвішим був потік холодного терпкого повітря знадвору. Чоловік лежав недалеко від дверей, його навіть не переклали на якесь ліжко. На чорному грубому светрі було кілька дірок, а кров не розливалася, а накопичувалася у структурах светра, розповзлася цілим передом, що аж не виглядала плямою — таким міг бути відтінок волічки. Лиш на доторк светер був мокрим і холодним. Памва відчував таку безпорадність, що мало не плакав; свою тут присутність він міг тільки усвідомлювати, всього наче не було. Він дуже добре знав ці руки і рот; вони часто робили штучне дихання і внутрішньовенні ін’єкції — чоловікові ставало погано при певній погоді переважно під кінець ночі. Він був після складної операції на серці, вже багато разів вони просиджували у цій кімнаті до ранку, не наважувалися залишити без нагляду. Памва далі не хотів знати, що сталося, йому було прикро і розпачливо — жодне із вкладених у це життя зусиль не передбачало такого кінця, всі старання виявилися не марними, а безпомічними. І найгірше те, що докладати зусилля — значить бути або ставати беззахисним.