Біблія. Святе Письмо Старого та Нового Завіту
- Автор: Библия
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ОО Василіян
- Переводчик: Іван Софронович Хоменко
- Жанр: Прочая религиозная литература
Электронная книга - «Біблія. Святе Письмо Старого та Нового Завіту». Краткое содержание книги:
1 Ти вивела через святого пророка їхні діла на добре. 2 Вони пройшли через безлюдну пустиню і і в місцях неприступних намети розіп'яли. 3 Стали проти ворогів і противників відбили. 4 У своїй спразі вони до тебе візвал | і з стрімкої скелі дана їм була ода, | і лік на згагу з каміння твердого. 5 І те, чим вороги їхні були покарані, | вийшло їм надобре в їхній скруті. 6 Замість постійних джерел ріки, | що, кари ради за наказ дітей убивати, 7 скаламутилась брудною кров'ю, | ти дав їм несподівано води подостатком, 8 унаочнивши тогочасною спрагою, | як ти скарав противників. 9 Бо на власному досвіді, хоч і покарання їхнє було милосердне, | вони дізнались, як мучилися безбожні, засуджені суворо. 10 Цих ти випробував як батько, що остерігає, | а тих карав як суворий цар, що засуджує. 11 Чи близько, чи далеко - вони мучились однаково. 12 Бо подвійний огорнув їх смуток, | і, зідхавши, вони споминали минуле: 13 довідались бо, що їхніми карами | інші були ущасливлені, | тож вбачали вони в тому Господа. 14 Того ж, що його колись виставили на наругу й, викинувши, | відцурались, - при кінці подій подивляли, | зазнавши спраги не тієї, що праведні. 15 За їхні думки безглузді, ледачі, | якими зведені з пуття, вони гадюкам безрозумним | та тваринам мізерним честь віддавали, | зіслав ти на них як кару силу тварин нерозумних, 16 щоб знали, що чим хто грішить, тим і карається. 17 Твоїй бо руці всемогутній, | яка створила світ із безформної маси, | не було затяжко наслати на них | силу ведмедів або грізних левів, 18 або звірів новостворених, прелютих, незнаних, | чи таких, що вогнем дишуть, | чи таких, що люто бухають смердючим димом, | чи ще таких, що з очей страшними іскрами сиплють. 19 Таких, що не тільки їхня шкідливість могла б погубити, | але й самий їхній страшний вигляд міг би вмертвити; 20 ба й без них, від подуву одного, вони могли б упасти, | переслідувані твоєю справедливістю | і зметені подихом твоїм могутнім, | - але ти все впорядкував у міру, рахубу й вагу. 21 Бо виявити велику твою силу ти завжди спроможен, | та й хто міг би встрятись потузі рамена твого? 22 Немов та порошина на вазі, ввесь світ перед тобою, | наче роси крапля, що вранці падає на землю. 23 Ти милуєш усіх, бо ти все можеш, | і не зважаєш на гріхи людські, щоб дати їм можливість покаяння. 24 Ти любиш усе, що існує, | і не бридишся нічим з того, що сотворив; | бо якби ти щось ненавидів, то й не витворив би. 25 Як же щось могло б продовжувати існування, якби ти його не забажав був? | Або як би щось могло зберегтися, | коли б ти його (до існування) не покликав? 26 Та ти щадиш усе, бо воно - твоє, Господи життєлюбний.
12. Довготерпеливість супроти ханаанян 1-18; благодать для Ізраїля 19-22; кара за почитання тварин 23-27
1 Бо твій дух нетлінний у всьому. 2 Ось чому тих, що падають, ти караєш легко | і, нагадуючи те, чим згрішили, їх остерігаєш, | щоб вони, відвернувшись від зла, повірили, Господи, в тебе. 3 Колишніх мешканців твоєї землі святої ти зненавидів 4 за їхні злочини преганебні, | за їхнє чарівництво, обряди нечестиві, 5 за їхні немилосердні дітовбивства, | за учту, в якій вони споживали нутрощі, людське тіло і кров, | посвячені у таємному бенкетуванні; 6 родителів, убивників безпомічних дітей, | вирішив ти вигубити руками батьків наших, 7 щоб земля, яку ти над усі інші цінуєш, | прийняла гідних поселенців - дітей Божих. 8 Тож їх, бо й вони люди, ти пожалів, | виславши перед твоїм військом шершнів, | щоб вони винищували їх поволі: 9 не те, щоб ти не міг у бою підкорити праведникам нечестивих, | чи то лютими звірями, чи то суворим словом умить їх стерти, - 10 лише, караючи поволі, давав їм нагоду покаяння, | хоч відав добре, що їхній рід лукавий, | що їхня злоба - вроджена їм | і що думки їхні незмінні були б повіки, - 11 бо це було поріддя прокляте від початку. | Та не із страху перед кимсь дарував ти їм гріхи безкарно. 12 Бо хто ж насмілився б сказати; «Що ти вдіяв?» | Або хто міг би протиставитись вирокові твоєму? | І хто міг би позивати тебе за знищення народів, яких ти сам створив? | Або хто міг би стати проти тебе в обороні розбещених людей? 13 Справді немає, крім тебе, Бога, що за все дбаєш, | щоб ти мусів звітувати, що не судив несправедливо; 14 ані царя чи якогось володаря, спроможного | кинути поглядом на тебе з домаганням рахунку за покараних тобою. 15 Ти, справедливий, усім керуєш по правді: | чужа бо твоїй могутності думка засуджувати | того, хто на кару не заслужив. 16 Твоя бо сила - справедливости основа, | а що ти над усім пануєш, то й щадиш усе. 17 Ти виявляєш силу, коли не вірять у потугу превелику; | у тих же, що зазнали її, бентежиш зухвальство. 18 Та ти - Владика сили, судиш ласкаво | і провадиш нас вельми дбайливо, | бо коли тільки захочеш, - можеш. 19 Таким діянням ти навчив народ свій, | що праведник має бути чоловіколюбцем, | і розбудив в своїх дітей добру надію, | що за гріхи даєш покаяння. 20 Бо коли ворогів дітей твоїх, і гідних смерти, | скарав ти так вирозуміло й поблажливо, | давши їм час і нагоду відвернутись від лукавства, 21 то з якою ж обережністю судиш ти синів твоїх, | яких батькам з клятвою й заповітами | дав ти найкращі обітниці? 22 Тож коли нас караєш, то на ворогів наших висилаєш тисячі бичів, | щоб ми, коли судитимем, пам'ятали на твою доброту, | а коли нас судять, - надіялись на милосердя. 23 Ось чому тих, що жили свій вік неправедно в безумстві, | ти мучив їхнім власним мерзенством. 24 Вони бо дорогами блуду задалеко заблукали, | взявши за богів навіть між звірями останніх і найогидніших, | обмануті, наче нерозумні діти. 25 Тому, немов на хлоп'ят безглуздих, | наслав ти на них неповажну кару. 26 Та ті, що їх не врозумила ота дрібна кара, | зазнають суду, що гідний Бога. 27 А страждаючи від цих істот, гнівались | на тих, кого вважали за богів, мовляв, це вони карають їх; | допіру тоді, кого раніше зреклися знати, - | визнали за правдивого Бога; | тим то впав на них найважчий осуд.