Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
- Автор: неизвестен Автор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2737-4
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:
— Дайте, — каже, — хоч шматочок хліба!
То той чоловік:
– Ідіть, — каже, — дідусю, в хату, там вас нагодують і з собою дадуть.
Приходить він у хату. Жінка як глянула на нього, що він такий обідраний, пожаліла його, пішла в комору, внесла штани, сорочку внесла, дала йому. Надів він. Так як надівав, вона глянула, аж у нього на грудях рана велика, така страшна!.. Посадили вони його за стіл, нагодували, напоїли. А тоді чоловік і питається:
— Скажіть мені, дідусю, з чого це у вас рана на грудях?
— А це, — каже, — така в мене рана, що від неї мені скоро смерть буде. Тільки мені день і зостався жити.
— Оце лихо! — каже жінка. — І нема на неї ніяких ліків?
– Є, — каже дід, — та тільки ніхто тих ліків не дасть, хоч кожен може.
Тоді чоловік і каже:
— А чому ж не дати? Аби міг? Кажіть які.
— Та такі, — каже дід, — як хазяїн сам візьме та підпалить свою хату, та все його добро згорить, треба взяти того попелу та й затоптати мені рану, то тоді загоїться. Та хіба ж є такий чоловік на світі, щоб те зробив?
Замислився найменший брат. Довго думав, а тоді до жінки:
— А ти як, жінко, думаєш?
— Та так, — каже жінка, — що ми хату вдруге наживемо, а добрий чоловік як умре, то вже йому другого життя не буде.
— Ну, коли так, — каже чоловік, — то винось дітей з хати!
Повиносили вони дітей, самі повиходили. Глянув чоловік на хату — жалко йому свого добра! А чоловіка ще жалкіше! Взяв та й підпалив. Так ураз хата полум'ям і взялася — де й ділася. А замість неї постала інша хата, така гарна та пишна.
А дід стоїть та тільки всміхається.
— Бачу, — каже, — сину, що з вас трьох тільки ти й не розминувся з правдою. Живи ж щасливо!
Тут відразу пізнав чоловік свого названого батька. Кинувся до нього, аж його вже й нема.
Наймит, кухар і пан
Жив колись на світі пан. Мав він у своїх володіннях величезні пташарні, де вигулювало безліч різної птиці: курей, гусей, качок. Узяв пан собі наймита доглядати всю птицю: годувати, поїти та на ніч заганяти. Сам пан приходив до пташарень раз на два-три дні перевіряти, чи є вся птиця.
Важко працював наймит, ніколи було й вгору глянути бідоласі, та жодного разу йому не пощастило курятини покуштувати, все пан пожирав. Задумався одного разу наймит про гірку несправедливість на світі, зловив гусака, зварив у казані та й наївся досхочу.
Став якось пан рахувати свою сотню гусей, а їх лише дев'яносто дев'ять.
— Гей! — гукнув пан до наймита. — Нема одного гусака.
— Що ви, пане! Усі на місці.
— Як на місці, коли їх лише дев'яносто дев'ять?!
— Ні, всі сто, — став на своєму наймит.
— Хай тобі очі повилазять, я з тебе самого гусака зроблю! — зарепетував пан.
— Чого ви, пане, причепились до мене? Всі гуси цілі!
Довго вони сперечались. І звелів пан покликати сто своїх наймитів. Перелічив їх та й каже впертому:
— Бачиш сто наймитів?
— Бачу.
— Якщо всі гуси цілі, то на кожного з них припадає по гусці. Так?
— Звісно.
— Гей! — наказує наймитам пан. — Нумо, хапайте кожен по гусці!
Наймити кинулись на гусяче стадо. Довго ганялись по лузі і нарешті всіх переловили. Дев'яносто дев'ять молодців виструнчились з гусаками в руках, лише один залишився без нічого.
— А тепер скажи мені, негіднику, чому оцей наймит без гуски?
— Та хто ж йому винен, пане, коли він якийсь вайлуватий. Загаявся, то й не зумів собі впіймати.
Одного разу збирався той пан на гулянку і сказав своєму кухареві: «Поки я повернусь, засмаж гуску, але якщо з'їси з неї хоч крихту — битиму, катуватиму тебе, як жабу, роздеру, примушу забути, яке те м'ясо на смак».
— Гаразд, пане.
— Коли я повернусь, щоб засмажена гуска була ні гаряча, ні холодна, а саме добра до обіду.
Пан поїхав, а кухар взявся смажити гуску. Коли вона розрум'янилась на вогні, дуже захотілося йому гусятини покуштувати.
Ковтав, ковтав слину, а тоді не стримався — відрізав одну ніжку і з'їв.
Повернувся пан і, побачивши гуску з одною ніжкою, сплеснув руками:
— Ось який ти ненажера! Я ж казав жодної крихти не чіпати.
— Гуска ціла, пане.
— А ніжку хто з'їв?
— Пане, гуска була тільки з одною ніжкою.
— Що ти теревениш, дурню?! Хто коли бачив гуску з одною ногою? — закричав пан, відсуваючи смаженю.
— Якщо ви, пане, не вірите, ходімо до озера — побачите.
— Ходімо, але як брешеш, то не знаю, що зроблю з тобою!..
Вийшли вони на берег. А день був сонячний, теплий. Гуси повиходили з води і стояли, кожна на одній нозі, та шолопали своє пір'я.