Знищення

Коли я побачила безлад у базовому таборі, у світлі пережитого моє ставлення до цього було більш буденним, ніж очікувалось. Топограф так все перетрусила в наметі, що навіть розтяжки більше не тримали. Залишки наукових даних попередніх експедицій було спалено; я могла лиш роздивитись обгорілі клапті, які стирчали з попелу.

Всю зброю, яку не змогла взята з собою, вона знівечила, розібравши на найменші деталі, що валялися по всьому табору — ніби вона випробовувала мене. По всій території купками громадились порожні банки з-під їжі. За час моєї відсутності топограф перетворилась на таку собі здичавілу серійну вбивцю мотлоху.

Її журнал як приманка серед пожовклих карт лежав на ліжку в її наметі. Журнал був порожній. Кілька разів я бачила, як вона осторонь заповнює його, та це було імітацією — вона не хотіла, щоб психолог, чи хтось із нас, знав, про що вона насправді думає. Я усвідомила, що поважаю цей вибір.

Проте вона залишила біля ліжка один багатозначний запис, який пояснював її вороже ставлення: «Антрополог намагалась повернутися, але я подбала про неї». Або вона втратила глузд, або була аж надто тямущою. Я ретельно розсортувала всі карти, але вони жодним чином не стосувалися Нуль-зони. Вона записувала на них якісь особисті спогади. Аж раптом я зрозуміла, що карти вказують на місця, де вона жила, чи які відвідувала. Я не могла звинувачувати її: вона поверталася в минуле, щоб знайти опору в теперішньому, як би безглуздо це не було.

Обстежуючи рештки базового табору, я зробила інвентаризацію. Знайшла кілька банок консервів, які топограф прогледіла. Також вона пропустила кілька пляшок питної води, які, як завжди, я ховала у спальнику. Усі мої зразки зникли, і я підозрюю, що вона викинула їх в чорні води болота дорогою до засідки. Її вчинки нічому не завадили, як ні в чому не допомогли. Розрахунки і спостереження щодо зразків я зберігала у маленькому записничку, який носила у наплічнику. Мені бракуватиме мого великого, потужного мікроскопа, але того, який я спакувала, теж має вистачити. Їжі вистачить на кілька днів, бо їм я небагато. Води ж вистачить навіть на довше — дні на три-чотири. Крім того, завжди можна закип’ятити свіжу. В мене було достатньо сірників, щоб забезпечити багаття на місяць, та я могла розвести його і без сірників. Ще були припаси на маяку, щонайменше в наплічнику психолога.

Я бачила, що топограф дещо змінила на старому цвинтарі — додалася щойно викопана могила з наваленою по краях землею і встромленим простим хрестом із опалих гілок. Могила для мене чи для антрополога? Чи для обох? Мені не подобалася перспектива провести решту вічності поряд з антропологом.