І тим, що в гробах
- Автор: Бондарь Андрей
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-304-5
- Жанр: Малые литературные формы прозы
Электронная книга - «І тим, що в гробах». Краткое содержание книги:
Саме тому «І тим, що в гробах» припаде до душі навіть найвибагливішим читачам.
Комітет шукає якесь обґрунтування для лауреата: «На чому сьогодні стоїмо? Що там у нас на порядку денному? Війна в Сирії? Конфлікт на Донбасі? Російсько-українська війна?..»
«О, російсько-українська війна! — кричить хтось з комітетників. Це чудово! Даймо комусь з російських письменників! Дисидентові!»
«А хто там у них дисидент?» — позирає з-під окулярів сивочолий голова журі.
«Єсть там у них такий дисидент, він навіть при Путіні в тюрмі сидів, у Саратові. Фамілія — Лімонофф. Хороший письменник. Іноземні переклади. Лайк Солженіцин. Плюс гомосексуальний досвід. Він ще навіть українське походження має. Хі’с фром Харкофф, Юкрейн. Що може бути краще в цій ситуації?»
Ну, і в певну мить комітет премії розуміє, що нічого кращого в цій ситуації бути не може. Тобто, ну, от завтра ми довідаємося, за що дали російському письменникові Лімонову Нобелівську премію.
«Ну, добре, а хто вигадає формулювання?» — запитує хтось.
«Як хто? Як завжди, наша незмінна ще з 1901 року автоматична секретарка…»
І пані автоматична секретарка виводить своєю пожовклою від 130-літньої старості рукою лапідарний і, як завжди, влучний вердикт: «За гуманістичний пафос і невмирущість загальнолюдських ідеалів в умовах диктатури».
«Сіґріт, не треба про диктатуру. Треба щось м’якше».
«Нестерпної неминучості кінця?»
«О, супер, дякую, Сіґріт, дуже ориґінально, у нас ще такого не було». О, нарешті, завтра буде. Нове ориґінальне формулювання. 10 жовтня 2014 року світ отримає нового Нобелівського лауреата.
[гей, гей, гей, гей]
Познайомився я на «Місячнику авторських читань» з одним дуже цікавим чеським письменником — Яном-Давідом Жаком (Ян-Давід — ім’я). Власне, ми з ним їздили разом.
І от сидимо ми на забацаному пероні вокзалу в Остраві, чекаємо на поїзд до Кошиць. Заговорили про Кафку. Слово за слово, попиваємо каву з паперових горняток. І, значить, так: ранок, сонце, кава і Кафка.
І тут він раптом мені каже:
— А знаєш, ото, що понаписували тонни різної фіґні про Кафку різні мудрагелі, там, Бланшо, Беньямін, наприклад — то все фіґня. Ну не був Кафка трагічним письменником і в сраці мав малу людину, механізми поневолення XX сторіччя, передчуття тоталітаризму і таке інше…
— Еее… — кажу я. І повторюю: — Еее, Давіде, ну, як так! Невже абсолютно не праві? І Бланшо, і Беньямін?
Давід почухав свою білу чуприну і каже:
— Чуваче, зуб даю. Ми, чехи, знаємо про Кафку.
— І що ж ви знаєте? — питаю я.
— Він жартував у своїх творах. Жартував. Веселився. Стібався. Іронізував на повну. Розумієш, він лаха з усіх дер. А його всі сприймали серйозно. І ніхто, ніхто, ніхто його не розумів і сьогодні не розуміє. Ніхто. Крім чехів. Ґротеск і гумор. Іронія та сарказм.
— Та ну… І навіть у «Процесі» жартував?
— Ха-ха! Та це взагалі не роман, а журнал «Перець»!
— І в «Перетворенні»?
— Та це взагалі мультик!..
Далі я згадував твори Кафки, а Давід пояснював: «Сміх! Анекдот! Бризки шампанського!..»
І тут я його питаю, вже добряче зніяковілий і розгублений:
— Та не може бути. А батько? А цей затяжний і глибокий конфлікт із батьком? А вічні невдачі з жінками?..
— Нічого такого не було. Кафку в його сучасних інтерпретаціях вигадав Макс Брод. Кафка був життєрадісним, веселим і комунікабельним чоловіком. А як він жінок любив! Після його смерті у празьких публічних домах про нього ще десятиліття леґенди ходили…
Мені було важко, по-справжньому фізично важко слухати таке… Я вже думав вилити на нього каву. Гримнути. Крикнути: «Заткайся!»…
І в цю мить підійшов потяг. Ми сіли в купе і закуняли. Точніше, він закуняв, а я думав. Про Кафку і про те, що я скажу родині, коли повернуся додому. «Варваро, уявляєш, виявляється, “Замок” — це така комп’ютерна гра епохи модернізму…» — «Мамо, оте, що про Кафку пишуть — неправда. Він бонвіван і любив життя…»
Ближче до словацьких лижних курортів у купе зайшли чотири словацькі жіночки за п’ятдесят. Вони голосно розмовляли по телефону і дуже були схожі на галицьких жіночок за сорок.
— Гей, гей, гей, гей, — казала одна з них комусь по телефону. — Гей, гей, гей, гей! — і більше майже нічого.
«Гей» — словацькою «так».
[софія премудрість мишача]
Ви ж знаєте, мене іноді клинить на мишачій темі. Вже можна було б укласти з історій про мої стосунки з мишами цілий Мишачий епос про Ґільґа-Мишу.