І тим, що в гробах

[папа]

Від певного часу мене переслідують несподівані сни. Не знаю чому, але нічні сни якось дуже зрідка запам’ятовуються — або їх так багато, що вони зливаються в одну велику чорну пляму, або просто мозок уночі налаштований радше на відпочинок, ніж на активну роботу. Інша річ — денні сни. Благословенні завдяки своїй парадоксальності, сміливі у своїй яскравій фантазійності, а крім того, короткі й легко вміщуються в жанрі оповідання. А якщо не оповідання, то його фраґмента. Переважно це сни-візії. То мені насниться, що я братаюся з Віктором Ющенком і прошу його вибачити мені за все заподіяне особисто йому і Україні зло. Він плаче, я плачу, обоє розчулені. Або, наприклад, такий сон. Приїхав до нас із Відня Ж., а ми з К. вже мешкаємо не у хрущовці, а в гарно облаштованому приватному будинку, де встановлено систему сиґналізації. Отже, приїхав Ж., а я якраз повернувся з Алжиру (sic!), де перебував з якоюсь культурною місією, ну, Ж. мені й каже: «А знаєш, я привіз трави, давай розслабимось!». А я йому: «Покажеш мені ту свою траву?». Він витягає целофановий пакетик і каже: «Дивись!». Я зазираю всередину, а там замість трави — різнокольорові ґумові карамельки у формі ведмедиків з «Candyland». «Що за дурня?» — питаю я Ж. і беру одного ведмедика. А він мені каже: «Старий, у нас у Відні винайшли новий спосіб ховати наркотики від митників. Тепер ми не возимо просто траву, а синтезуємо її у ведмедиків. Оцей ведмедик, якого ти поклав собі під язик, відповідає десятьом грамам марихуани». А подекуди сни набувають мілітарного сенсу. Тобі треба стріляти, а іноді й умирати від отриманих ран. Наприклад, цілими днями снився мені сон, ще страшніший від отого з Ющенком. Сиджу я, значить, у шанці, тримаючи в руках автомат з оптичним прицілом. Я — молодий російський солдат. І раптом за якісь 200 метрів від мене починають з’являтися чеченки-шахідки. Всі в чорному і страшні. І лавою починають іти на мене. Я починаю натискати на курок, а вони не падають, і все йдуть і йдуть, і йдуть, і їх щоразу більше й більше. Я починаю панічно стріляти, а їм хоч би що. Ну, одне слово, я прокинувся від свого власного крику, коли вони вже мене накрили своєю чорною хмарою. Питання: хто підсунув мені холості набої?!