Тягар пристрастей людських

Поговорити з новим гостем Філіпу вдалося аж наступного дня. Перед обідом вони вдвох опинилися на балконі вітальні. Гейворд звернувся до хлопця:

— Ви англієць, чи не так?

— Так.

— А їжа тут завжди така кепська, як учора ввечері?

— Вона завжди приблизно однакова.

— Жахливо, правда?

— Жахливо.

Філіп не помічав, що з їжею щось не так, навпаки — він з’їдав великі порції з неабияким апетитом, але не хотів видатися невибагливим і назвати хорошим обідом той, який комусь іншому видався жахливим.

Візит фройляйн Текли до Англії змусив її сестру значно більше хазяйнувати вдома, і тепер вона не мала часу для довгих прогулянок. Фройляйн Цецилія з довгою білявою косою і кирпатим личком останнім часом відверто уникала Філіпового товариства. Фройляйн Гедвіґа поїхала геть, а Вікс, американець, котрий зазвичай приєднувався до їхніх прогулянок, вирушив у мандри Південною Німеччиною, тож Філіп часто залишався на самоті. Гейворд шукав нагоди познайомитися з ним, але Кері мав неприємну рису: через свою сором’язливість, а можливо, через якусь атавістичну спадковість, отриману від печерних людей, він завжди ставився до нових знайомих із антипатією, яка не минала, поки він не звикав до людини. Через це спілкувався хлопець мало. До Гейвордових спроб потоваришувати він ставився дуже стримано, а коли той одного дня запросив його на прогулянку, погодився лише тому, що не вигадав пристойної відмовки. Він розгнівався на себе за те, що звично не стримався і зашарівся, та, як завжди, перепросив: