Тягар пристрастей людських

Гейворд натякнув, що пережив чимало душевних мук. Цілий рік він блукав у темряві. Він розчесав пальцями своє хвилясте світле волосся і повідомив, що не погодився б знову пережити такі душевні муки навіть за п’ятсот фунтів. На щастя, врешті-решт він знайшов спокій.

— І у що саме ви вірите? — поцікавився Філіп, котрого ніколи не задовольняли його туманні твердження.

— Я вірю у Цілісність, Добро і Красу. — Англієць вклав у ці слова всю душу, а розслаблені довгі руки та ноги і гордо посаджена голова надали йому надзвичайно привабливого вигляду.

— Ви б саме так описали свою релігію під час перепису населення? — м’яко поцікавився Вікс.

— Ненавиджу точні визначення: вони такі потворні, такі очевидні. Якщо ваша ласка, я сказав би, що дотримуюся релігії герцога Веллінгтона[74] і містера Ґладстона[75].

— Але це і є англіканська церква, — здивувався Філіп.

— Ох, мудрий юначе, — заперечив Гейворд із усмішкою, яка змусила Кері почервоніти: хлопцеві здалося, наче він повівся вульгарно, висловивши витончену думку інших такими простими словами, — я належу до англіканської церкви. Однак я люблю золото й шовк, у які вдягаються римські священики, і целібат, і сповідальню, і чистилище; у темряві італійського собору, таємничого і сповненого ароматами ладану, я щиро вірю у диво, створене месою. У Венеції я бачив одну жінку-рибалку, вона босоніж увійшла до храму, поклала кошик із рибою біля себе, впала на коліна і молилася Мадонні; і я відчув, що її віра справжня — і молився, і вірив разом із нею. Утім, так само я вірю в Афродіту й Аполлона і величного бога Пана.

У нього був чарівний голос, і він підбирав слова, майже ритмічно наспівуючи їх. Гейворд радо продовжив би далі, але Вікс відкоркував другу пляшку пива.

— Дозвольте налити вам трохи.

Англієць звернувся до Філіпа з тією легкою зверхністю, яка так вражала молодь:

— Тепер ви задоволені? — поцікавився він.

Дещо збентежений Філіп запевнив, що так і є.

— А я засмучений, що ви не додали ще й трохи буддизму, — втрутився Вікс. — Зізнаюся, я сам іноді відчуваю симпатію до Магомета, шкода, що ви забули про нього.

Гейворд розреготався, адже був того вечора в гарному настрої, а власні слова ще звучали в його вухах приємною луною. Юнак осушив свій келих.

— Я не чекав, що ви зрозумієте мене, — відповів він. — Ваш холоднокровний американський розум схильний усе критикувати. Емерсон[76] і всіляке таке. Та що таке критика? Критика — це здебільшого руйнівна стихія; руйнувати може кожен, але не кожен може будувати. Ви педант, мій любий друже. Важливо створювати: я — творець, я — поет.

Вікс кинув на нього погляд, який здавався похмурим, та все ж супроводжувався сліпучою усмішкою.