В пошуках Аляски
- Автор: Грин Джон
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7409-29-7
- Переводчик: Вера Назаренко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «В пошуках Аляски». Краткое содержание книги:
— Ви рано повернулися. Погуляли?
— Так, сер,— відказав Полковник.
— Як мама, Чипе?
— Усе гаразд, сер. Вона у формі.
— Добре вас годувала?
— О так, сер,— сказав я.— Хотіла, щоб я погладшав.
— Тобі б це не завадило. Гарного вам дня.
— Мені здається, він нічого не підозрює,— мовив Полковник, коли ми поверталися до кімнати №43.— Може, ми й справді добре впоралися.
Я подумував, чи не піти до Лари, але почувався таким утомленим, що зрештою завалився в ліжко, щоб переспати похмілля.
День минув без подій. А слід було зробити щось надзвичайне. Слід було жити на повну. Але того дня я проспав вісімнадцять годин з двадцяти чотирьох можливих.
останній день
аступного ранку, в перший понеділок нового семестру, Полковник вийшов з душу, коли задзеленчав мій будильник.
Я взув черевики, й тут у двері коротко постукав і увійшов Кевін.
— Маєш чудовий вигляд,— недбало зауважив Полковник. У Кевіна тепер була армійська стрижка, а з боків, над вухами, лишилися сині плями. Він випнув нижню губу — мабуть, жував тютюн уже зранку. Підійшовши до нашого «СТОЛИКА», Кевін узяв бляшанку коли і плюнув у неї.
— Ваш план мало не провалився. Я зрозумів, що з кондиціонером для волосся щось не так, і відразу ж усе змив. А от у гелі не помітив. У Джефа волосся взагалі не пофарбувалося. А ми з Лонгвеллом тепер як морські піхотинці. Слава Богу, в мене машинка є.
— Тобі личить,— сказав я, хоч йому й не личило. Коротка стрижка підкреслювала різкі риси його обличчя, особливо занадто близько посаджені очі-ґудзички. Полковник силкувався вдавати суворість — готувався до того, що зараз утне Кевін,— але суворий вигляд дається нелегко, коли на тобі нічого немає, крім жовтогарячого рушника.
— Мир?
— Боюся, на цьому твої неприємності не закінчаться,— відказав Полковник, маючи на увазі розіслані-але-ще-не-отримані звіти про успішність.
— Гаразд. Як скажеш. Тоді поговоримо, коли все закінчиться, напевно.
— Напевно, так,— погодився Полковник. Коли Кевін ішов до виходу, Полковник додав: — Забери бляшанку, в яку плюнув, це негігієнічно.
Але Кевін мовчки зачинив по собі двері. Полковник схопив бляшанку, відчинив двері та жбурнув нею в Кевіна, але добряче промахнувся.
— Боже, та дай йому спокій.
— Для миру ще зарано, Пампушечку.
Пообіддя я провів з Ларою. Ми кокетували, хоча майже нічого одне про одного не знали і досі практично не розмовляли.
Зате ми цілувалися. У якийсь момент вона згребла мене за дупу, і я аж підскочив — наскільки це можливо, коли лежиш.
— Вибач,— сказала вона, а я пояснив:
— Нічого страшного. Просто після лебедя ще трохи болить.
Потім ми разом пішли у вітальню, де телевізор, і я замкнув двері. Ми сіли дивитися серіал «Бовдури Бреді», Лара його раніше не бачила. Серія про те, як Бреді поїхали в якесь занедбаний містечко, де раніше мили золото, і їх усіх замкнув у крихітній в’язниці якийсь пришелепуватий старий золотошукач з ріденькою сивою борідкою — такою жахливою, що ми не могли нареготатися. Мене це тішило, бо розмовляти нам не було про що.
Коли Бреді замикали до хурдиги, Лара зненацька запитала:
— Тобі коли-небудь мінет робили?
— Е-е-е... чого ти про це запитала ні сіло ні впало? — відказав я.
— Ні сіло ні впало?
— Ну, як ото кажуть: як сніг на голову.
— Сніг на голову?
— Ну, як грім серед ясного неба. Чому ти раптом про це подумала?
— Я просто не робила ніко-оли,— відповіла вона, і голос її звучав дуже спокусливо. Мені це здалося страшенно безсоромним. Я думав, що зараз вибухну. Я взагалі про таке навіть не думав. Ну, тобто, коли я чув про це від Аляски, то одне. Та коли раптом це запропонували мені солодким румунським сексуальним голосочком...
— Ні,— відказав я.— Не робили.
— Думаєш, тобі сподобається?
Мені?!?!?!?!?!?!
— Е-е-е... Ага. Тобто, ти зовсім не мусиш...
— А мені хочеться,— повідомила Лара, ми трохи поцілувалися, а потім... А потім я сидів і дивився «Бовдурів Бреді», а Лара тим часом розстебнула мені ширінку, спустила боксерки і витягла мого прутня.
— Ого,— сказала вона.
— Що?
Вона звела очі, але не рушила з місця, її обличчя було за якісь нанометри від мого прутня.