Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
У мене ледве щелепа не відвисла від подиву. За час прогулянки я мав можливість оцінити купівельну спроможність ютландської валюти, вона навряд чи була дорожча за ериданську марку, тому я чекав, що мова піде про тисячі, а то й десятки тисяч доларів. Названа аптекарем сума була до смішного мізерна, і я, трохи оговтавшись, запідозрив, що нас тут просто розігрують. От тільки незрозуміло, з якою метою…
Тим часом Ліна взяла в мене кредитку й розрахувалася за ендокринол. Аптекар почав був повторювати свої настанови стосовно того, що бажано порадитися з лікарем, але тут я урвав його:
— Перепрошую.
— Так, сер.
— Маю одне питання з приводу ціни. На інших планетах ендокринол дуже дорогий препарат, а у вас він дешевший за аспірин. Чому так?
— Бо це наш, місцевий продукт. Його виробляють лише на Ютланді. Ми використовуємо ендокринол уже понад триста років. На відміну від інших планет, у нас він доступний кожному.
Коли ми вийшли з аптеки, я все ще перетравлював почуте. Ліна на ходу читала інструкцію до ендокринолу і вражено хитала головою.
— Якщо все тут написане правда, то на торгівлі цими пігулками можна заробляти мільйони… Та де там — мільярди!
Я коротко розсміявся:
— Які мільйони, дитинко, які мільярди! Трильйони. Десятки, сотні трильйонів!
Тепер я знав, звідки батько бере кошти на підготовку нового заколоту на Октавії.
6
На восьмий день, коли я повернувся після ранкової прогулянки містом, Ліна сказала мені:
— Щойно дзвонила Елі. Її й решту наших уже випустили з табору. Тепер вони мешкають тут, у Світ-Лейк-Сіті. І… — Вона опустила очі. — Елі просить, щоб я переїхала до неї.
— І що ти вирішила?
Ліна пригорнулася до мене.
— Я не хочу йти від тебе, Сашко…
— То не йди.
— Тоді Елі образиться на мене. А цього я теж не хочу. Їй зараз дуже самотньо, але вона відмовляється переселитись до нас. Вона така вперта!
— Отже, ти житимеш з нею? — запитав я.
— Ні. Спробую переконати її. А як не вийде, то десь за тиждень повернуся до тебе.
— Щоб згодом знову повернутись до Елі?
Замість відповіді Ліна поцілувала мене й побігла збирати речі.
А Яна, що була присутня при нашій розмові, скрушно похитала головою:
— Ну й уклепався ти, братику. По самі вуха… Хоча тепер я беру назад свої слова.
— Які?
— З приводу того, що ви з Елі можете бути лише друзями. Схоже, вона любить тебе не тільки як друга, а й як чоловіка.
— Чому ти так вирішила?
— Через її впертість, — пояснила сестра. — Якби ти був для неї просто другом, вона б давно пробачила тобі, що ти не розповів їй правду про свого батька. Друзі, навіть найближчі, мають право на особисті таємниці. А коханці — ні. Вона ж поводиться так, наче ти її хлопець.
— І що порадиш?
— Тобі слід відверто поговорити з нею. Але не квапся — зараз нічого не вийде. Елі зголодніла за Ліною і слухати тебе не стане.
А проте, ми втрьох подалися на північно-східну околицю Світ-Лейк-Сіті, де у висотному багатоквартирному будинку міська влада надала житло всім льотчикам з „Маріани“, зокрема й Елі. Офіційно вони перебували в статусі „почесних гостей“, всі їхні витрати оплачував планетарний уряд. Інші члени екіпажу були розселені в різних районах міста, залежно від того, де їм знайшли роботу.
По прибутті Яна в першу чергу вирішила відвідати Ганса Вебера. Вона кликала мене з собою, але я відмовився і разом з Ліною піднявся кількома поверхами вище, де була Еліна квартира.
На жаль, передбачення сестри здійснилося на всі сто відсотків — Елі не захотіла зі мною розмовляти, навіть не відповіла на привітання. Пропустивши до себе Ліну, вона просто захряцнула перед моїм носом двері, вимкнувши інтерком. А гупати кулаками (та й навіть ногами) не мало сенсу — все одно матеріал дверей та стін був звуконепроникний.
Я все ще стояв у вестибюлі, відчуваючи себе цілковитим дурнем, коли на поверх під’їхав один з ліфтів, і з кабіни вийшов капітан Павлов. Він мав значно кращий вигляд, аніж того дня, коли я бачив його востаннє.
— Добридень, Александре, — привітався він. — Увечері я збирався відвідати тебе та Яну. А ти до Елісон Тернер?
— Ну, в певному сенсі…
— Гаразд, тоді я зайду з тобою. Не заперечуєш? Довго я вам не набридатиму, лише подивлюсь, як вона влаштувалася. Саме зараз я обходжу всіх наших хлопців і дівчат.
— Боюсь, не вийде, сер, — відповів я. — Вона вимкнула інтерком.
— Ага, ясно… — Було видно, що Павлов зрозумів навіть більше, ніж я сказав. — Що ж, це зачекає. Випити не бажаєш?