Рент. Усна біографія Бастера Кейсі

Лінн Коффі: За допомогою образу погромника, а може, й будь-якого руйнувальника, ми можемо змалювати самоспрямоване «агресивне водіння».

Деякі чоловіки можуть проголошувати, що обожнюють жінок; вони будуть одружуватися десятки разів, а потім знущаннями доводитимуть кожну дружину до самогубства. Карл Ваксман почував щось подібне до цих крадених розкішних авто. Він любив гнати на сімдесяти, коли всі ці заздрі очі дивилися йому вслід, але обурено відкидав факт, що для такого всезагального визнання йому потрібен «ягуар» чи «БМВ». Те, що авто навіть не належить йому, було болючим ударом. Остаточне свідчення всіх тих вад, які він у собі відчував.

Шот Даньюн: Щоб я здох, але я ніколи не виходжу з дому без збірки на всі випадки життя. Закоханість. Зустріч зі смертю. Розчарування. Нетерпіння. Дорога. Я ношу збірку для будь-яких людських станів. Для будь-чого чудового чи жахливого, що може зі мною статись, і мій спосіб не брати речі занадто близько до серця — це дібрати до них ідеальний саундтрек. Навіть тієї ночі, коли загинув Рент, моєю першою думкою було: «Концерт для скрипки № 2 Філіпа Ґласса чи фортеп’янний концерт у соль-мажорі Равеля?»

Джаррелл Мур: Наскільки я розумію, головна особа в Руйнувальних Ночах мала би вести підрахунок фолів. Крім того, відстежувати команди за їхніми номерними знаками. Крім того, визначати прапорець і вікно для кожної гри. Так, і ще повідомляти всім учасникам про наступні перегони. Якщо це лише один тип, можна сміливо битись об заклад, що він страх який зайнятий і що це не якийсь там бандюк. Він має бути збіса метикуватим хлопцем.

Тіна Щосьтам: Байдуже, був це «лексус» чи «роллс-ройс», у кінці кожної зустрічі на Руйнувальних Ночах ми з Ваксом стояли на верхівці спускової платформи для суден, що на Медісон-стрит, у тому місці, де платформа загиналася — круто пірнала в глибоку воду. За нами тягнувся хвіст зі шплінтів та голчастих вальниць карданових шарнірів, моторної оливи, гальмівної рідини й, можливо, клаптів вуглецевого волокна. І дим, кляті туманні смуги чорного чи синього диму. Наша трансмісія ледве не віддавала Богу душу.

Я вилазила й дивилася, як Вакс переставляє важіль на першу передачу. З двигуном ще на ходу, в ті ночі, коли поблизу нікого не було, він натискав аварійну кнопку сигналізації. Що за проклятущий звук! Сирена і всі вогні, які ми ще не розколотили, — вони блимали, то вмикаючись, то вимикаючись. З цього-от «мерседеса» чи «ламборджині», який сигналив і мигтів, вилазив Вакс та затраскував двері. Машина вже котилася до низу платформи, носом уперед у чорну воду. Це як дивитися за спуском океанського лайнера. «Титаніка». Сяють білі й бурштинові вогні, заходиться гудок, навіть коли машина занурюється глибше, вже з-під води ці розтрощені залишки чиєїсь мрії продовжують стогнати й сяяти тихше й блідіше, поки не осядуть на якусь таємничу гору розбитих мрій — «ягуарів», «салінів» і «корветтів» — для вбивства яких люди найняли Вакса.