Згори вниз. Книга страхів
- Автор: Малярчук Таня
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3727-5
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Згори вниз. Книга страхів». Краткое содержание книги:
Григорій і Геннадій відразу про нього забули.
Георгій не тільки став директором школи, а й учителем всіх існуючих дисциплін середньої загальної освіти. Його ніхто не перевіряв. Якби Георгій хотів, то міг би викладати у своїй школі латину, церковнослов'янську мову, Закон Божий, арифметику, геометрію, астрономію і музику. І деколи він хотів.
До Григорія і Геннадія Георгій приїжджав регулярно на літню відпустку. Кожному регулярно привозив трилітрову бутлю з медом, а то й по дві.
- Тебе то село зовсім затуркало, - сказав Геннадій. - Тікай звідти якнайшвидше. Що тебе там тримає? Худоба? Їдь сюди. Я знайду тобі пристойну роботу.
- А то і не село, - відповів Георгій. - Ну… село, але не таке, як ти собі думаєш.
- Що я не знаю, які села бувають?! Кого ти лічиш?! Там, напевно, ні одної чистої дівки немає! Всі в гною!
Георгій мовчав.
- Слухай, Жора, я ж по-доброму, хочу спасти тебе… людину з тебе зробити… бачу, що добрий мужик пропадає…
- Та не пропадаю я!
- Як був целкою, так і лишився, - сумно сконстатував Геннадій. - Схаменися. Ти ж не священик!
- Гена, - крикнув Георгій, - я бачив твою жінку голою!
Тоді Геннадій вибив Георгію один зуб і віддав йому його мед.
У тридцять п'ять років Георгій закохався у свою ученицю Олю. Їй було дванадцять років.
Георгій вирішив з Олею одружитись, як тільки вона закінчить школу, і чекати довелося п’ять років. Цей час Георгій витратив на Олине виховання і освіту.
А потім Оля втекла з села з польськими туристами.
- Георгію, - питав у Георгія Григорій, коли той вкотре приїздив в гості з бутлем меду, - тобі не нудно? Що ти там робиш, в тому селі, стільки часу?
- Зі зміями борюся, - відповідав Григорій.
З кожним роком Георгій розповідав про себе все менше. Більше слухав.
Так-так, у Григорія народилася друга дитина. Дівчинка. Назвуть Софією.
Георгій сам допоміг Олі втекти з польськими туристами. Власне, з туристом. Молодим чорноволосим хлопцем.
Того вечора Оля прийшла до Георгія в хатину біля лісу вся в сльозах і сказала, що його любить, туриста.
Георгій хотів сказати, що теж її любить, але змовчав.
Оля мала довге світле волосся і великі сірі очі. Хоча, може, і не сірі.
- Анджей мусить повертатися в Польщу, - плакала Оля, - він і так тут затримався. Що мені робити?
- Забути його, - твердо сказав Георгій.
- А ви би забули? - плакала Оля.
- Я би забув.
- А я не забуду.
За це Георгій в Олю і закохався. За істерикуватість і великі невідомо якого кольору очі.
- Олечко, - спокійно говорив Георгій, - ти ще мала. Перша любов швидко минає.
- Ця не мине! Я його люблю більше за все на світі!
- Завжди так здається.
- Що мені робити? - далі плакала Оля.
- А цей твій Анджей любить тебе? - обережно спитав Георгій.
- Аякже! Більше за Юру, і за Тараса, і за Івана, за всіх! Вчора вночі на сіні я три рази кінчила!
Георгій довго мовчав і дивився на стару фотокартку в себе на підвіконні. Сфотографована дівчина дуже схожа на Олю. Георгій вирішив, що йому вистачить і цього.
- Три рази - ще не означає любов, - сказав Георгій.
- Дайте мені грошей, - раптом крикнула Оля. - Я поїду з ним! Дайте мені грошей! Я все що хочете для вас зроблю, тільки дайте!
Оля скочила на ноги і одним махом зняла з себе сукенку. Під сукенкою нічого не було. Георгій вдруге побачив голе жіноче тіло. І воно було так само прекрасне.
Оля підійшла до Георгія впритул і поклала його руку собі на груди.
- Ви дасте мені грошей, правда?
«Як мені це витримати? Як це витримати?» - думав Георгій.
Якось пізно восени, в неділю, Георгій рушив на гору, щоб відправити знайомим з мобільного кілька повідомлень.
На висоті півтора кілометра він надибав густо вкриті ягодами кущі чорниць і присів їх скуштувати. Раптом з-поміж чорничного бадилля щось зблиснуло. Георгій зрозумів, що то схований Геннадієм золотий злиток.
- Як дивно, що Геннадій сховав його саме сюди.
Георгій взявся розсувати руками бадилля, аж тут перед ним виріс величезний візерунчастий змій. З пащеки змія ринуло полум'я і обпекло Георгієві обличчя і руки.
Георгій впав перед змієм навзнак, просячи милості.
- Чого ж ти зі мною не борешся? - спитав змій.
- Вибач мені, вибач мені, я не можу, - відповів Георгій.
Наступного ранку Григорій отримав від Георгія повідомлення такого змісту: «Я знайшов золотий злиток Геннадієвого батька, але мій змій знайшов мене».