Згори вниз. Книга страхів
- Автор: Малярчук Таня
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3727-5
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Згори вниз. Книга страхів». Краткое содержание книги:
Георгій не мав куди подітись. До третьої ночі походив містом, позаглядав у вітрини, а потім дуже змерз і вирішив повернутися до гуртожитської кімнати. За його підрахунками Геннадій і його «саме та» мали вже спати.
Георгій відімкнув кімнату своїм ключем і, не вмикаючи світло, зайшов досередини.
Коханці справді мирно спали. Було літо. Трохи товстувата молода дівчина лежала поруч з Геннадієм повністю гола.
Георгій ліг на свій матрацик на підлозі і довго не міг заснути. Він все думав: «Як це витримати? Як це витримати?»
А потім накрив дівчину простирадлом.
Золотий злиток Геннадій вкрав у свого батька. Той навіть не помітив. Він мав цілий сейф золотих злитків і харчосмакову фабрику десь біля Делятина. Був мафіозним бароном на своїй території. Мріяв збудувати готель і привабити до гір туристів. Постійно повторював, що будувати готель біля гір - дуже вигідна справа, мине кілька років, і аж тоді наші люди навчаться відпочивати по-справжньому.
А потім якось в один момент все змінилось і сейф спорожнів. Харчосмакова фабрика збанкрутувала. Будівництво готелю зупинилось на другому поверсі. Батько Геннадія почав безбожно пити і дуже часто западав у температуру білої гарячки. Кожен з великої родини, в тому числі і Геннадій, до кінця життя будуть тішитися, що встигли тоді, коли ще ніхто не вів рахунку, викрасти з сейфа по шматку золота.
Григорій і Георгій ніколи не бачили того злитка, але точно знали, що він у Геннадія є. Великий. Кілограмів зо два. Обмотаний целофаном і голубенькою стрічкою. Геннадій часто переховував його з місця на місце, а якось сказав, що заховав дуже добре, сам дідько не знайде, не те що людина.
Роботу вчителя Георгій отримав у далекому глухому селі, за яким закінчуються дороги і починаються звірячі стежки і гори.
Георгій вийшов з автобуса на початку села і взявся шукати школу. Село тягнулось на двадцять кілометрів, по одній хаті на кілометр. Діти і старі баби виглядали з-за стодол і парканів і відразу зникали, щоб Георгій в них нічого не питав. Один старий дід з довжелезною бородою не знав, де школа і чи є вона взагалі. Георгій йшов далі.
Все виглядало так, як в старих просвітницьких романах про вчительське месіанство. Георгій поважав себе більше і більше. З кожним кроком він щораз сильніше переконувався, що в цьому селі його дорога справді закінчиться.
Біля Народного дому на лавці сиділи дві старші жінки у вишитих сорочках. Георгій спитав в них, де школа. Жінки пильно дивились кудись позаду Георгія, бо він їх зовсім не цікавив.
- А ти там підводи не бачив? - спитала одна.
- Якої підводи?
- Ну, підводи.
- Не бачив. А де школа?
- Там, - махнули роздратовані жінки кудись у невизначений напрям і взялися далі розглядати горизонт дороги.
Пізніше Георгій зустрів підводу. Це був пересувний магазин на фірі, яку тяг великий сірий кінь. Магазин приїжджав у село раз на тиждень і привозив товари першої необхідності: кілька ящиків горілки, карамельки зі смаками, ідентичними натуральним, і отруту для щурів.
Коли Георгій таки добрів до школи, вже темніло. Він подумав, що зможе стати тут не тільки вчителем української мови, а й цілим директором.
Школа складалася з двох класів: молодших школярів і старших. Два класи вчились в одному великому приміщенні: молодші від вікна, старші біля дверей. Незалежно від віку, ніхто зі школярів не вмів писати і читати. Половина добре знала російську мову, бо мала вдома параболічну антену. Ця половина першого дня говорила з Георгієм російською, бо думала, що з вчителем тільки так і треба говорити. Один хлопчик шести років прийшов до школи на третій урок і подарував Георгію тримісячного ведмедика. Учні приходили до школи в різний час, залежно від того, як задалеко від школи вони жили. Дехто приходив аж під вечір.
Село надало Георгію житло у вигляді покинутої дерев'яної хатини біля лісу. В хатині було все, тобто не було нічого. Було вікно.
Першу ніч Георгій взагалі не спав, бо батьки його учнів по черзі приносили йому речі і продукти. Притягли двоповерхове дерев'яне ліжко, пластмасовий червоний столик з написом «Оболонь», теплий одяг, посуд, сири і сметани, все. Хтось навіть подбав про затишок і поклав на підвіконник Георгієвої хати стару чорно-білу дівочу фотографію.
На честь успішного працевлаштування Григорій і Геннадій подарували Георгію мобільний телефон. Перший рік Георгій ним не користувався, бо в селі не було зв'язку. Потім здогадався раз на тиждень виходити на гору, де зв'язок ледь-ледь жеврів, і писати всім знайомим повідомлення такого змісту: «Який гарний пахучий день. Згадую. Ще весна, але скоро буде осінь».