Згори вниз. Книга страхів
- Автор: Малярчук Таня
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3727-5
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Згори вниз. Книга страхів». Краткое содержание книги:
- То не ваш капець. Я знаю, чий то капець.
Перед своєю смертю, тридцять років по тому, баба сказала, що треба було той капець спалити.
Вони вперше посварилися весільного ранку. Лариса досі не розуміє, як так могло статись. Микола гримнув дверима і пішов рибалити. Тут, серед любові, достатку і затишку йому просто бракувало води.
Хтось з них двох перестав чекати на іншого.
Баба завжди була переконана, що їм пороблено.
Любов так просто не минає.
Через рік після одруження Микола вперше завів собі літню коханку і десь тоді упіймав на Дністрі сома, що важив п’ятдесят кілограм. Лариса тоді важила так само.
Лариса не знає, що Миколі важливіше: риби чи вода.
Микола п'є горілку так часто і так багато, що здавалося, - сам хоче стати водою. Або озером, або річкою, або морем, або океаном. Тільки аби не стати землею.
Лариса приходить з роботи і дивиться в телевізор. Вона не чекає, що він повернеться, але він от-от має повернутися, бо якраз змінюється пора року. Незабаром позамерзають водойми і Миколі не буде чим дихати.
Двічі до їхнього помешкання Микола приносив акваріум з декоративними рибками. Лариса промовчала, вона знала, що рибки рано чи пізно здихають.
Рибки з першого акваріума під час невеличкого землетрусу повискакували на килим у вітальній, і їх знайшли занадто пізно. Ті, що були не синього кольору - посиніли. Лариса змела рибки віником і спустила в унітаз. Вода в акваріумі стояла ще тиждень.
Рибки з другого акваріуму також загинули.
Того вечора Лариса, чекаючи на Миколу з рибалки, впилася хересом. Микола рибалив вже дві доби. Коли він нарешті повернувся, Лариса спитала:
Що насправді означає рибалити?
Що означає хотіти упіймати рибу?
Чого тобі бракує?
Чи може бути любов такою абсолютною?
Чого ти любиш рибалити більше, ніж мене?
Того, що риб багато, а я одна?
Того, що вода тече, а я товстію?
Того, що ти мене вже впіймав і випив?
Микола кілька разів пробурмотів: мені подобається, кілька разів: ти не розумієш, кілька разів: нащо було пити весь херес.
Потім сказав:
- Я більше тебе не люблю. Ти така товста, як бочка з пивом. В тебе волосся куце і рідке. В тебе рот, як у жаби, розтолоченої колесом від воза.
І тоді Лариса виблювала в акваріум.
Я стою надворі і дивлюся у вікно Ларисиної квартири. Микола повернувся, зім’ятий, побитий, нещасний, з рибиною, загорнутою в целофан. Він приречено дає рибину Ларисі, і та, так само приречено, викидає її через вікно. Рибина плюскається об асфальт, Микола опускається на підлогу, Лариса обіймає його за плечі і каже, що все буде добре.
- Вона померла, - каже Микола. - Ми довго пили разом коньяк, але то був не справжній коньяк, ну ти знаєш, потім вона роздягнулася до пояса, лягла на диван і перестала дихати. Я навіть не зрозумів, думав, вона хоче, аби я ліг згори. І я ліг, а вона вже була мертва, коли я лягав.
Лариса мовчить, бо їй це байдуже. Їй байдужий цей чоловік, якого вона вже не любить, його літні коханки і пори року, зміна яких обов’язково провокує чергове повернення. Можливо, Лариса ще схудне. Води залишилося зовсім мало.
- А тоді я побачив чорта. Він був білим. Він сидів на антресолі і тримав в руках вудку. Так, ніби вудить рибу на березі річки. Я дивився на нього знизу, а він на мене - згори. І раптом мене страшенно задерло в горлі, розумієш?? Я проковтнув його гачок! Я впіймався!
Лариса мовчить, бо вже не має за чим шкодувати, їй 50 років. Назавтра вона вже буде старою. Назавтра любові не залишиться.
Я підбираю з асфальту рибину і пускаю її назад в океан…