Місто заклиначів дощу

— Оскаре! — вигук Шарлотти вивів його із заціпеніння. — Де ти застряг? Юпан каже, що треба поспішати!

— Стривай, — сказав він. — Ти бачиш?

Шарлотта відмахнулася:

— Ніколи. Всі вже біля храму.

— Тільки хвилину!

Видовище було просто гіпнотичне. Воно так зачаровувало, що неможливо було відвести погляд.

Шарлотта обернулася — і, застигнувши від жаху, затулила обличчя долонями.

— Їх там сотні! — через силу промовила вона. — І які величезні!

— Схоже на вторгнення, — пробурмотів Оскар. — І вони неймовірно швидко наближаються.

Повітряні судна вже підлітали до отвору в скелі, з якого хмарою сунули все нові «підземні». У чудовиськ полетіли снаряди і запальні бомби — град вогняних куль, що завдавав ворогам серйозної шкоди. Було видно, як тут і там тіла кровожерних тварюк, що диміли й корчилися, зриваються з обриву в прірву, інші, палаючи, немов смолоскипи, несамовито металися, ранячи і калічачи родичів.

Боротьбу почали вже більшість повітряних суден, але були й такі, які не брали участі в сутичці. Вони попрямували до околиць і стали планомірно підпалювати легкі очеретяні споруди, створюючи свого роду вогняне кільце навколо центральної частини міста. Дим застелив небо, полум’я здіймалося на величезну висоту.

Скоро стало ясно, що такі дії — не жест відчаю, а заздалегідь розроблений план, покликаний, хай і дорогою ціною, зупинити атаку комах. Незабаром цілі райони міста були охоплені пожежами. Залишалося сподіватися, що їхні жителі вчасно зуміли сховатися в безпечних місцях.

Оскар в якомусь заціпенінні стежив за тим, як розгортається битва на прямовисній скелі, а тим часом платформа під його ногами здригнулася. Йому довелося зробити зусилля, щоб зберегти рівновагу, а Шарлотта не втрималася на ногах. Звідусіль почулися злякані крики, почалася паніка. Перелякані і розгублені люди заметушилися, шукаючи укриття, але повторний поштовх мало не зруйнував надійну дерев’яну конструкцію.

Оскар поспішно простягнув руку Шарлотті, допомагаючи звестися на ноги.

— Що це було? — вигукнула вона. — Де Гумбольдт?

— Уявлення не маю. Через цю паніку годі щось розібрати.

Підступи до моста були загачені натовпом, що прямував до храму.

— Ну ж бо, ходімо! — він потягнув дівчину за собою. — Треба будь-що вибратися звідси.

Раптом обоє відчули рух під платформою. Там неквапливо повзло щось таке величезне, що балки і дошки настилу ворушилися, як живі. Нестерпний сморід гнилого часнику і трояндової олії ударив Оскарові в ніс. У щілину між брусами просунулося тонке, тілесного кольору, щупальце і занишпорило навколо, обстежуючи територію. За цим почулися тріск і гуркіт — велетенський кіготь почав пробивати настил, розчищаючи шлях виплодкам підземель. Бруси й балки тріщали, як сухі тріски.

Оскару вдалося виштовхнути Шарлотту з небезпечної зони, але сам він при цьому оступився і впав долічерева. У цю мить частина настилу луснула, немов під нею стався вибух, і в отворі з’явилися передні кінцівки небаченого величезного монстра, що зі свистом розтинали повітря. Чудовисько вперлося шипастими лапами в залишки настилу і стало протискувати своє тіло крізь отвір, що утворився в ньому.

Проте це вдалося йому не цілком — заважали рвані краї отвору і брак опертя. Над настилом показалися тільки гігантські головогруди. Вищачи і шиплячи, монстр заходився звиватися і сіпатися на всі боки.

Оскар був буквально паралізований. У порівнянні з екземпляром, з яким вони зіткнулися в долині, ця комаха була чи не вчетверо більша й поводилася набагато агресивніше. Паща її була така велика, що, здавалося, чудовисько може одним рухом щелеп перекусити людину. Десятки очей скажено виблискували, і всі вони були спрямовані на підлітка. Одна з кінцівок уже підбиралася до нього.

Зібравшись на силі, Оскар ривком відкотився убік — і вчасно: настил у тому місці, де він тільки що лежав, затріщав і обвалився. Проте пекельна бестія вже готувалася до наступної атаки.

«Тікай! — блискавкою промайнуло у нього в голові. — Рятуйся!»

Та нічого не вийшло. Тіло не слухалося, голова гуділа, а серце було готове от-от розірватися від страху.

Але в ту мить, коли клешнеподібні передні кінцівки чудовиська вже тягнулися до нього, повернувся Юпан із цілим натовпом охоронців, озброєних списами і сокирами. Оточивши комаху, вони почали завдавати їй удару за ударом у незахищену панциром ділянку між головогрудями і тулубом. Тварюка, бризкаючи слиною та отрутою, кричала, силкуючись залізти під настил, але в результаті тільки остаточно застрягла в дірці.

Воїни стовпилися, кожен намагався завдати ненависному ворогові останнього удару, коли над їхніми головами прогримів владний голос Карла Фрідріха фон Гумбольдта:

— Зупиніться!

Воїни відступили, здивовано озираючись.

— Що ви збираєтеся зробити? — Юпан, важко дихаючи, сперся на свою патерицю. — Цей мешканець нижнього світу не заслуговує ні на що, крім смерті!

Гумбольдт похитав головою.

— Прошу вас — збережіть йому життя. Хай принесуть міцні мотузки і зв’яжуть комасі кінцівки. — Він простягнув руку, допомагаючи Оскару підвестися. — У мене є зовсім непогана ідея.