У пошуках утраченого часу.У затінку дівчат- квіток

Часом у ці останні зимові дні ми заходили перед прогулянкою на котрусь із невеличких виставок, що їх тоді відкривали у себе маршани; Сваннові, відомому колекціонерові, господарі цих салонів кланялися з особливою шанобою. І цієї ще холодної пори давні мої мрії про мандри на південь та до Венеції оживали в цих залах, де вже рання весна й гаряче сонце кидали бузкові відблиски на рожеві альпійські відноги й надавали широкому Канале Ґранде темної прозірчастости смарагду. В негоду ми йшли на концерт або до театру, а потім заходили куди-небудь випити чаю. Коли пані Сванн хотілося щось мені сказати так, щоб гості за сусідніми столиками чи навіть Гарсони нічого не могли второпати, вона говорила зі мною по-англійському, ніби нас тільки двоє й знало цю мову. Тим часом нею могли спілкуватися всі, окрім мене, і я мусив признатися в цьому пані Сванн із тим, щоб вона перестала підпускати на адресу тих, хто чаював, або тих, хто розносив чай, зауваження, які залишалися незрозумілими для мене, але з яких не пропадало жодного слова для тих, кого вона мала на меті.

Одного разу, з приводу ранкової вистави Жільберта здивувала мене великим дивом. Це було саме того дня, який вона згадувала ще раніше, — на річницю смерти її дідуся. Ми збиралися в супроводі гувернантки послухати сцени з опери, і Жільберта причепурилася, зберігаючи байдужу міну, яку завжди мала, коли ми задумували щось таке, що її, як вона казала, зовсім не обходило, але подобалося мені й узгоджувалося з батьківськими настановами. Перед сніданком пані Сванн відвела нас набік і сказала доньці, що батькові буде кривдно, якщо такого дня ми виберемося на концерт. Мені це здалося цілком природним. Жільберта зберігала незворушний вигляд, але зблідла з гніву і не зронила ні слова. Коли повернувся Сванн, дружина потягла його в далекий куточок салону і шепнула щось йому на вухо. Він покликав Жільберту й повів до суміжного покою. За стіною залунали гучні голоси. Мені ніяк не вірилося, щоб Жільберта, слухняна, лагідна, ґречна, опиралася батьковій просьбі такого дня і через таку дрібницю. Зрештою Сванн вийшов з покою зі словами: