Samotni.com
- Автор: Космовська Барбара
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Школа
- ISBN: 978-966-429-455-0
- Переводчик: Игорь Андрущенко
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Samotni.com». Краткое содержание книги:
Поклала його до рота і запила склянкою води. Проковтнула цю провину мовчки, змучена й самотніша від улюбленої тітчиної кішки.
Та психолог, яка говорила з вами вчора, вважає, що найгірше в тебе вже позаду. Бо ти жива, тобі допоможуть і ніхто вже тебе не скривдить. Я так не думаю… Я прийшла сюди, бо хочу…
— Можете зайти, — симпатична медсестра промовисто постукала пальцем по автомату з бахілами за злотий.
Мальвіна не ворухнулася, коли я присунула стільчик до її ліжка. Сіточка блакитних жилочок у поштриканому крапельницею зап’ястку. Здавалося б, звичайний лікарняний вигляд, але бере за горло. Це через цю сіточку Зося так довго совалася на стільці.
— Привіт. — Вона не очікувала зловтіхи. Чи якоїсь поблажливості. — Я прийшла сюди, бо я хочу… вибачитись. Я… я все проморгала. Тобто проморгала тебе. Гріш мені ціна.
— Нам нема про що говорити…
Зося подумала, що голос Мальвіни має колір її невиспаних очей, колір повітря. Він є, але більше нагадує відлуння, яке несе якась далека хвиля.
— Я хочу, щоб ти колись мені пробачила.
— Зараз я про це не думаю.
— А я мушу, бо не знаю, як мені з цим далі жити.
— Напевно, краще, ніж мені… з цим… — Мальвіна голосно ковтає слину.
— Мабуть що.
Мовчання.
— У мене для тебе є така смішна дрібничка. Присягнись, що ти ще захочеш колись посміятися.
— Може, колись, — губи Мальвіни сухі.
Зося не наважується влити між них краплю води. Вона не знає, чи можна.
— Це такий слоник із піднятим хоботом. Його звати Мальвін. Замість ікла він має ключик. Якщо тобі закортить дізнатися, що він хоче тобі сказати, поверни ключик.
Медсестра мала гарний спосіб спроваджувати гостей.
— Мальвінка дуже дякує. Тепер настав час для ін’єкцій.
— Зрозуміло.
Знову той же коридорчик. Сяк-так відремонтована стіна з шерехатим тиньком. Холодна. Добре притулитися до неї щокою і тихо поплакати. Дарма що якесь подружжя дивиться на неї зі співчуттям. Вони чекають своєї черги, і вигляд у них теж не надто впевнений. Серед цих моніторів і жахливих апаратів, ймовірно, лежить якась близька їм людина.
Одноразові бахіли летять у смітник. Ще хвилина, щоб отямитися. І саме цієї миті з-за прочинених скляних дверей чутно, як дзеленчить музична скринька-слоник. Механічна музика скрупульозно відтворює звуки пісень Армстронга. Нова хвиля сліз в очах Зосі. Вона про них не думає. Тихо наспівує в ритм акомпанементу:
Коли музична скринька замовкає, Зося посміхається до засмученої пари. Неначе раптом віднайшла втрачену віру в красу світу. Але знаходить щось набагато цінніше. Надію. Завтра вона сюди повернеться.
Зося не спускається ліфтом. Їй потрібно багато часу, щоб навчити слоника на ймення Мальвін сягати небосхилу.
Сила Пауера
— А знаєш, Вікторку, ця весна додає мені сили. Сьогодні я вже двічі дісталася ванної.
Бабуся вельми пишається собою. Вона причісує гребінцем ріденькі сиві пасма, кокетливо дивлячись у кишенькове люстерко. Хлопчина давно не бачив її такою.
— Я добре пам’ятаю, що Шимон зайде до нас сьогодні? — перепитує вона, зав’язуючи волосся тонкою гумкою.
— До тебе, бабусю. У мене навчання, а потім я з Войтеком іду на хокейне тренування.
— Войтек — це ім’я цієї милої молодої панянки, яка нещодавно оглядала твої літаки? — Бабуся дуже задоволена своїм жартом і хихикає, як маленька дівчинка.
— Якщо кепкуватимеш, вимкну тобі телевізор, — погрожує хлопець, але теж посміхається їй. — Обід принесе пані Ірена, а печиво для Шимона я залишу на комоді.
— Каву я зварю йому сама, — старенька поправила вилоги бузкового халатика. — Ці ліки, які він мені приніс… вони мені допомагають. Мені навіть здається, буцімто я зараз же піду поточити ляси до Іренки. І хтозна, може, як потепліє, то й до церкви дійду? Подякую Богові за моє одужання.
— Поки що лікар не дозволив, тож сьогодні подякуєш Шимонові.
— А чого це ти, Вікторку, на тренування такий елегантний ідеш? Наче на якесь весілля!
Віктор перестає поправляти шалик і струшувати з темного светра скачані кульки шерсті.
— А як мені йти? — огризається він дещо агресивно. — У хокейній масці і з шайбою в зубах?
19
Я бачу зелені дерева… і червоні троянди.
Я бачу — вони цвітуть… для мене і для тебе.
І я думаю собі, який чудовий світ… (англ.)