Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84
- Автор: Кошута Владимир Алексеевич, Підпалий Валерій
- Серия: ППФ (пригоди, подорожі, фантастика) #84
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84». Краткое содержание книги:
Геніальні винаходи майже завжди прості. Таким був і забутий винахід Архімеда. Нині важко судити, що саме за сплав вдалося здобути вченому. Можливо, це була якась особлива різновидність ферриту. У цих хімічних сполуках окису заліза з окислами інших металів поєднується висока намагніченість і напівпровідникові або діелектричні властивості, завдяки чому вони широко застосовуються в радіотехніці.
Отож цілком можливо, що сонячна колісниця Архімеда буде винайдена людством вдруге.
Данило Клугер
НЕЙМОВІРНІ ПРИГОДИ КАПІТАНА ВАН-СТРААТЕНА
Оповідання
1
— Координаторе Ролл! Ви стоїте перед судом Вищої Ради Координаторів. Чи відомо вам, чого вас викликали сюди?
— Так.
— Суд повинен встановити міру вашої вини в інциденті, до якого ви безпосередньо причетні, а також визначити міру покарання. Ви це знаєте?
— Так.
— Чи маєте ви якісь заяви?
— Ні.
— Доповнення?
— Ні.
— Заперечення?
— Ні.
— Побажання?
— Ні.
— Чудово. У такому разі починаємо розгляд справи. Координаторе Ролл, чи планувався заздалегідь даний експеримент?
— Ні.
— Хто ініціатор експерименту?
— Я.
— Чи вважали ви його небезпечним?
— Дивлячись що під цим розуміти.
— Згідно з параграфом тридцять шостим Статуту Координаторів, небезпечним є експеримент, який може спричинити небажані наслідки для розумних істот, котрі є у будь-якій частині всесвіту.
— Дивлячись кого вважати розумним.
— Розумною, згідно з тим же статутом вважається істота, яка здатна пізнавати світ.
— Дивлячись що розуміти під пізнанням.
— Координаторе Ролл, ми не на філософському диспуті! Чи вам відомо, що істот, які постраждали внаслідок вашого експерименту, Вища Рада Координаторів вважає розумними?
— Припустімо!
— Так чи ні?
— Припустімо, так.
— Отже, ви знали, що експеримент небезпечний?
— Припустімо.
— Так чи ні?
— Припустімо, так.
— Поясніть суду два ваших “припустімо”.
— Це забере багато часу.
— Гаразд. Тоді скажіть, чому ви все-таки вирішили, незважаючи ні на що, поставити цей експеримент? Що штовхнуло вас на це?
— Цікавість.
2
— А я, Ван-Гульд, кажу тобі ще раз, — капітан грюкнув кулаком по столу так, що череп’яний посуд перелякано затанцював якийсь жвавий танець. — На бризі — я господар. Твоє діло — передати й одержати товар, і побий мене грім, якщо я лізу в твої справи. Ти мені тільки плати чистою монетою. Але й у мої справи нічого лізти. Я цього не люблю, зрозумів? — Червоне обличчя капітана стало ще червонішим. Він одним духом вихилив повний кухоль густого темного пива.
Ван-Гульд тужливо подивився на його сп’яніле обличчя і вкотре вже подумки почав проклинати своїх компаньйонів, які порадили йому зафрахтувати — подумати тільки, на цілих три рейси! — судно капітана Ван-Страатена. Він із задоволенням проклинав би їх уголос, але кулаки капітана Ван-Страатена були схожі на гарматні ядра. А рухались вони значно швидше, ніж мозок. Так, у всякому разі, думав Ван-Гульд і, можливо, небезпідставно.
— Не було ще такого, щоб я когось підвів, — похмуро прогув Ван-Страатен у порожній кухоль. — Якщо я сказав, що товар буде доставлено в строк, значить, буде.
— Але, капітане, — ледве стримуючись, мовив Ван-Гульд, — ви повинні були знятися з якоря минулої середи. Сьогодні вже понеділок… — він скоса подивився на годинник, який висів над стойкою. — Ні, сьогодні вже вівторок.
Ван-Страатен насилу розплющив опухлі повіки:
— Ну й що?
— Як — ну й що?! — Не витримав і закричав Ван-Гульд. — Те, що ви, старий п’янюго, шостий день сидите безвилазно в “Зеленому Якобі” і жлуктите пиво!
Звук, який слідом за цим видав Ван-Страатен, був більше схожий на ревіння білуги. На щастя для Ван-Гульда гострота зору Ван-Страатена була неабияк притуплена пивом та ромом. Порожня пляшка пролетіла за півдюйма від його голови і з оглушливим брязкотом розбилась об стіну. Заминка дала змогу відчайдушному негоціантові схопитися на ноги, а заодно й перекинути важкий дубовий стіл. Але далеко втекти йому не вдалося. Ван-Страатен схопив його за комір і затряс.
— Це я — старий п’янюга?! — ревнув він. — А ти знаєш, пацюк сухопутний, що я зараз з тобою зроблю?