Відкрите суспільство та його вороги

Читаючи ці слова, не виникає сумніву в тому, що Платон знав силу віри, а надто віри в справедливість. Не викликає також сумнівів, що «Держава» мала на меті перекрутити цю віру, підмінити її на протилежну. У світлі наявних свідоцтв, мені здається найбільш імовірним, що Платон дуже добре розумів, що він робив. Егалітаризм був його головним ворогом і Платон мусив зруйнувати його; безперечно, він щиро вірив, що той був найбільшим злом і найбільшою небезпекою. Однак його атака на егалітаризм не була чесною. Платон не насмілювався відкрито подивитися в обличчя своєму ворогові.

Я продовжую наводити свідоцтва на підтримку цього твердження.

III

«Держава» — це, мабуть, найбільш детально розроблена, з усіх написаних, монографія про справедливість. Вона досліджує розмаїття поглядів на справедливість і робить це в такий спосіб, аби ми повірили, що Платон не обминув жодної з відомих йому більш-менш важливих теорій. По суті, Платон ясно дає зрозуміти12, що марно намагався розібратися в сучасних йому поглядах, а тому вважає за необхідне здійснити нову розвідку про справедливість. Та в його дослідженні і обговоренні наявних теорій ніколи не згадується той погляд, що справедливість — це рівність перед законом («ізономія»), Таке умовчування можна пояснити двояко. Або він прогледів егалітарну теорію13, або навмисно не розглядав її. Перша можливість здається малоймовірною, зважаючи на ретельність, з якою скомпоновано «Державу», а також на необхідність для Платона проаналізувати теорії його опонентів, якщо він мав на меті подати власну переконливу теорію. Але така можливість виглядає ще менш імовірною, коли ми згадаємо про широку популярність егалітарної теорії. Втім, нам не треба покладатися на умоглядні висновки і припущення, оскільки легко довести, що Платон не лише був знайомий з егалітарною теорією, а й дуже добре усвідомлював її значення, коли писав «Державу», Як уже згадувалося в цьому розділі (параграф II) і як буде продемонстровано докладніше (параграф III), егалітаризму відводилося значне місце в написаному раніше «Горгії», де Платон навіть обстоював його. І попри той факт, що позитивні риси та вади егалітаризму в «Державі» ніде серйозно не розглядаються, Платон не змінив своєї думки про його впливовість, бо сама поява «Держави» свідчить про популярність егалітаризму. На нього посилаються як на вкрай популярну демократичну ідею, але Платон тільки ганить її, і ми дізнаємося про неї лише з кількох глузувань та шпильок14, що добре пасують образливим нападкам на афінську демократію і робляться там, де мова не йде про справедливість. Таким чином можливість того, що Платон прогледів егалітарну теорію справедливості, виключена, так само як і можливість того, що він не бачив необхідності розгляду впливової теорії, яка була діаметрально протилежною до його поглядів. Ту обставину, що його мовчанка в «Державі» уривається лише кількома ущипливими репліками (певно, він вважав їх занадто добрими, щоб знехтувати ними15), можна пояснити лише свідомою відмовою обговорювати цю теорію. Знаючи все це, я не розумію, як Платонів метод накидання своїм читачам думки про вичерпність аналізу всіх важливих теорій можна узгодити з нормами наукової чесності; хоча мусимо додати, що такий його хибний вчинок можна цілком віднести за рахунок Платонової відданості справі, в благо якої він твердо вірив.