Відкрите суспільство та його вороги

II

Та, може, Платон правий? Може, справедливість означає саме те, що він каже? Я не хочу втягуватися в дискусію з цього питання. Якщо вже хтось наполягатиме, що справедливість — це беззастережне правління одного класу, то я просто відповім, що я за цілковиту несправедливість. Інакше кажучи, я вірю, що від наших слів ніщо не залежить, а все залежить від наших практичних вимог або від пропозицій щодо нашої політики, які ми вирішимо висунути. За Платоновим визначенням справедливості непорушно стоїть його вимога тоталітарного класового правління, а також рішимість запровадити таке правління.

Та чи не був він правий в іншому розумінні? Може, його ідея справедливості відповідає значенню, яке це слово мало в Стародавній Греції? Може, греки під справедливістю розуміли щось холістичне, на кшталт «здоров'я держави», і хіба не буде зовсім несправедливо і непослідовно сподіватися від Платона на передбачення нашого сучасного розуміння справедливості як рівності громадян перед законом? На це питання й справді можна відповісти ствердно і додати, що Платонова холістична ідея «соціальної справедливості» характерна для традиційного грецького світогляду, для «грецького генія», який «не був, подібно до римського, надто законницьким», а був радше «надто метафізичним»8. Але таке твердження безпідставне. По суті, грецьке вживання слова «справедливість» на диво подібне до нашого власного індивідуалістичного та егалітарного вживання.

Щоб довести це, я можу, по-перше, апелювати до самого Платона, який в діалозі «Горгій» (що був написаний до «Держави») говорить, що погляд на «справедливість, як на рівність» підтримують великі маси народу, оскільки він узгоджується не лише з «конвенційністю», але й з «самою природою». Далі я можу процитувати Арістотеля, ще одного опонента егалітаризму, котрий під впливом Платонового натуралізму розробив, серед іншого, теорію про те, що деякі люди від природи народжуються рабами9. Ніхто не міг бути менш зацікавленим у розповсюдженні егалітарного та індивідуалістичного тлумачення терміна «справедливість». Але, говорячи про суддю, якого він описує як «уособлення того, що є справедливим», Арістотель каже, що завдання судді полягає у «відновленні рівності», тієї рівності, що «личить людині». Він навіть гадає (але тут він помиляється), що грецьке слово, яке означає «справедливість», походить від кореня зі значенням «рівний розподіл». (Ідея про справедливість як певну «рівність у розподілі добра і нагород між громадянами» узгоджується з Платоновими поглядами, викладеними в «Законах», де два різновиди рівності в розподілі добра і почестей визначаються як «числова» або «арифметична» рівність і «пропорційна» рівність; другий різновид бере до уваги міру, в якій дана особа володіє чеснотою, родоводом і багатством — і де така пропорційна рівність, як сказано, створює «політичну справедливість».) А обговорюючи принципи демократії, Арістотель каже, що «демократична справедливість — це застосування принципу арифметичної рівності (на відміну від пропорційної рівності)». Він, певно, виклав не свої особисті уявлення про значення справедливості; мабуть, це й не простий опис значення, за яким вживалося слово після Платона під впливом його «Горгія» та «Законів»; це — радше вираз універсального, так само, як і стародавнього змісту слова «справедливість»10.